Володимир Дмитренко: Імператор Нерон. У вирі інтриг

Становище Нерона ставало дедалі критичнішим. Хоча Віндекс за кілька тижнів після початку повстання зазнав поразки від вірних Нерону військ і загинув, до Гальби приєднався колишній друг Нерона римський намісник у Лузітанії Отон, а в Африці, звідки до Риму надходила значна частина зерна, здійняв заколот Клодій Макр - римський намісник у Старій Африці. У Римі почали зростати ціни на зерно та хліб. Супротивники Нерона звинуватили в зростанні цін його самого, нібито він бажав нажитися на цьому. Особливе обурення римлян викликало те, що в цей «голодний час александрійський корабель, про прибуття якого було оголошено, виявився навантаженим піском для гімнастичних змагань». Чи було замовлено цей корабель справді Нероном, чи його супротивниками, встановити вже важко, але вороги Нерона зуміли повною мірою скористатися цим. Мало хто пам’ятав, скільки мільйонів сестерціїв роками доплачував Нерон, щоб утримувати в Римі мінімальні ціни на хліб. Усі бачили в прибулому з багатої хлібом Александрії кораблі пісок замість зерна. Можливо, Нерон, навіть відчайдушно потребуючи грошей, вживав заходів із постачання в Рим продовольства з інших місць, але з огляду на тодішні швидкості пересування й те, що постачання зерна з Африки було перервано раптово, для виправлення ситуації потрібні були місяці, необхідний був час, а саме часу в Нерона й не було.

Частина намісників провінцій ще зберігала вірність імператорові, але Нерон розгубився й не зумів цим скористатися, він метушився, і в його діях було щораз більше безпорадності. Готуючись до походу, він насамперед подбав про вози для перевезення театрального начиння, а на ложниць, які його супроводжували, наказав обстригти як чоловіків й озброїти сокирами й щитами, як амазонок. Усім станам він наказав пожертвувати частину свого статку, а наймачам приватних будинків і кімнат негайно внести до імператорської скарбниці річну плату за житло, причому суворо вимагав, щоб золоті й срібні монети не були стертими. Він оголосив також військовий набір по всіх трибах, але ніхто не з’явився, а понад те, збунтувалися й інші війська. Довідавшись про це на новому бенкеті, Нерон зі злості розбив об підлогу два свої найулюбленіші кришталеві кубки. Якщо вірити Светонію Транквіллу, Нерон став подумувати то про те, щоб утекти до парфян, то про те, щоб вирушити до Гальби й випросити в нього собі хоча б намісництво в Єгипті - лист із таким проханням знайшли потім у його скриньці.

Можливо, Светоній Транквілл - основне джерело наших відомостей про останні дні Нерона - десь перебільшує й зображує тодішні спроби Нерона втримати владу трохи гротескно, але навряд чи слід сумніватися, що дії Нерона були гарячковими й безрезультатними.

Це була агонія. Так нічого й не розпочавши, Нерон щоразу відкладав і прийняття рішення на наступний день. Хоча час він ще мав - у Клодія Макра не було можливості переправитися до Італії, а Гальба, хоч і спромігся зібрати деякі війська, тільки перейшов кордон Нарбонської Галлії, і до Рима йому йти було ще не менш ніж півтисячі миль. Проте найстрашніший супротивник Нерона перебував не в Африці і не в Іспанії, а в Римі. Його зрадив префект преторія Німфідій Сабін, який вирішив зіграти власну гру, а для початку тайкома переконав преторіанську гвардію перейти на бік Гальби.

Пам’ятаючи, як імператор Клавдій повівся із преторіанцями, які вбили Калігулу (їх було страчено), Німфідій Сабін не став організовувати замаху, а діяв хитріше - вивів солдатів із палацу.

Якось уночі Нерон прокинувся й побачив, що його покинули й охоронці, і преторіанська гвардія, і майже всі слуги. Спершу він кинувся шукати когось досвідченого в поводженні зі зброєю, хто міг би завдати йому смерть без зайвих страждань, але не знайшов. А потім інстинкт самозбереження узяв гору, і Нерон спробував хоч на якийсь час десь сховатися. «Вільновідпущеник Фаон запропонував йому свою садибу, розташовану між Соляною й Номентанською дорогами, на четвертій милі від Рима. Нерон, босий, в одній туніці, накинув темний плащ, закутав голову, прикрив обличчя хустиною, скочив на коня» і помчав до Фаона; «з ним було лише четверо супутників, серед них - Спор».

Чи правду подейкували про Спора, що він був коханцем Нерона, чи їх зв’язувала любов до мистецтва й дружба? Хтозна… Але Спор був одним з останніх, хто не залишив скинутого імператора. Зостався з Нероном і його вільновідпущеник Епафродіт.