Володимир Дмитренко: Імператор Нерон. У вирі інтриг

Повернувшись назад, вони розповідали своїм товаришам про те, що Рим живе негідно, а імператор піклується про нікчемних римських «плескачів» більше, ніж про солдатів. Більша частина знаті також не схвалювала захоплень імператора. Римський плебс, якому розкішні вистави й щедрі роздачі були до душі, був так само готовий плескати й будь-кому іншому, а у разі невдач імператора, як це було під час пожежі, нарікати й винуватити того, кого ще зовсім недавно радісно звеличував. Розрізнений плебс міг бути опорою бунту, але не міг бути опорою влади. Свою опору Нерон поступово втрачав…

Державні ресурси не покривали непомірних витрат Нерона, і в останні роки свого правління він компенсував нестачу шляхом масових конфіскацій, поборами й вимаганнями, викликаючи до себе дедалі більшу ворожість. У цей час він, за словами Светонія Транквілла, ухвалив, «щоб за заповітами вільновідпущеників, які без очевидної причини носили ім’я споріднених йому сімейств, він успадковував не половину, а п’ять шостих майна; далі, щоб за заповітами, в яких виявлялася невдячність* до імператора, все майно відходило скарбниці, а чиновників, котрі написали або склали ці заповіти, карали». Слід зауважити, що ще з часів Октавіана Августа власники великих статків зазвичай заповідали частину свого майна імператорові або принаймні вносили його до заповіту як спадкоємця другої черги. Спершу так чинили лише декотрі, але вже з часів імператора Тіберія це стало традицією, хоч і ніколи не набувало форми закону. Той факт, що Нерон мусив закріпити цю традицію законом, свідчить, що в цей час його конфронтація з римською верхівкою посилилася і колишні методи, якими користувалися для отримання частки з кожної великої спадщини попередні імператори, уже не спрацьовували. Указ Нерона був украй прямолінійним і лише посилив озлоблення. Опозиція не могла цього не використати - злі язики ставали гострішими. Не дивно, що Нерон мусив видати ще й указ, «щоб закону про образу величності підлягали будь-які слова й учинки, на які знайдеться обвинувач».

____________________

* Під заповітами, де виявлялася «невдячність до імператора», мали на увазі ті, в яких заповідач не згадував імператора як одного зі своїх спадкоємців першої черги. Кожен власник великого статку був зобов’язаний указати як спадкоємців не тільки своїх родичів і близьких друзів, а й імператора, причому мав передбачити, щоб зазначена в заповіті частка імператора не виявилася замалою. Така вимога дозволяла непогано поповнювати бюджет, але водночас породжувала масу незадоволених, причому всі ці незадоволені були людьми впливовими.

Ситуація в країні ставала дедалі напруженішою, але Нерон не бажав цього бачити - «подорожував він не менш ніж із тисячею возів: у мулів були срібні підкови, на погоничах - канузійське сукно, а навкруги - юрба скороходів і мавританських вершників у браслетах і бляхах». Нерон хотів розважатися, й розважався. Слава співака, поета й спортсмена для Нерона переважала все на світі. Довіривши своїм фаворитам-вільновідпущеникам управління державою, він майже віддався розвагам й артистичній діяльності, насолод жуючись подорожжю Грецією, культурою якої завжди захоплювався. Звісно, у Греції Нерона цікавили не тільки концерти. Светоній Транквілл повідомив про Нерона, що «в Ахайї він розпочав рити канал через Істм: зібрав людей, закликав преторіанців до роботи, під звуки сурм першим ударив у землю лопатою й виніс на плечах перший кошик землі».

Прокопати канал через Коринфський перешийок намагався ще раніше македонський цар Деметрій Поліоркет, потім цю спробу повторив римський диктатор Юлій Цезар. Обставини завадили їм це зробити.

Не увінчалася успіхом і спроба Нерона. Одначе сама ідея прорити в цьому місці канал була цілком розумною, і 1893 року Коринфський канал, завдовжки 6,3 кілометра, завглибшки 8 метрів і завширшки 24,6 метра, все-таки було прорито, що значно полегшило судноплавство в цьому районі Греції. Але справи в цій подорожі Грецією стояли в Нерона на другому плані, а головна увага приділялася розвагам і концертам. У всіх іграх і змаганнях завдяки заздалегідь підібраним супротивникам і суддям він здобував перемоги, отримував овації й нагороди й чимраз більше втрачав відчуття міри. У римської знаті це викликало роздратування. Конфронтація Нерона із сенатом дедалі більше загострювалася й ставала помітною не тільки для втаємничених. За словами Светонія Транквілла, «дійшло до того, що, приїжджаючи і від’їжджаючи, він не допускав сенаторів до поцілунків і не відповідав на їхні вітання, а починаючи роботи на Істмі, перед величезною юрбою привселюдно побажав, щоб справа послужила на благо йому й римському народу, а про сенат не згадав».