Павло Загребельний - Смерть у Києві

В давнину велося так, що по всій імперії роз'їздилися імператорські посланці, звозили до Константинополя наивродливіших дівчат, і вже сам василевс обирав для себе дружину. Кожна ромейська дівчина могла стати імператрицею. Та вже минулися давно ті часи, імператори намагалися зміцнити свою силу завдяки шлюбам з доньками й сестрами найзначніших правителів — і ось матір'ю Мануїла була Ірина Угорська, за жону імператор мав Ірину Германську, сестра його мала стати тепер Іриною Руською, на що василевс по тривалих роздумах і ваганнях не так справжніх, як показних, нарешті дав згоду, і ось повесні літа тисяча сто п'ятдесятого руські лодьї, забравши царівну з її слугами, рабами, павичами, папугами, мавпами, собачками, з її кіньми, віслюками, з її одягом, прикрасами, книгами, всілякими причандалами, ставши під благословіння патріарха Феодора (на місце князя Юрія поруч з Іриною поставлено розкішного князя Йвана, з чого царівна відверто раділа) — після всього цього відпливли з Золотого Рогу, пройшли тісні звивини Босфору і вийшли на хвилі Руського моря.

Принцеса поділяла всіх людей на людей царської крові і священиків. Інші — не існували для неї. То було щось таке, як коні, осли, чи й ще нижче — черва. Тому Берладника з перших днів залічено до наближених, Дуліба чи й помітила. Він відплатив їй у день відплиття, коли на останньому прийомі сказав імператорові Мануїлу:

— Веземо найбільший ваш дар — жону для великого князя київського. Наважуся нагадати, однак, сказане вашим поетом при зашлюбинах жони для вашої імператорської величності: «Всі знаємо, що чоловік переважає жінку, отож та сама відповідність повинна бути застосована і до взаємин між двома державами». Ви даєте жону, Русь — чоловіка. Не мої то слова — поета вашого Продрома.

— Чи слід згадувати слова якогось нікчемного чоловіка? — зневажливо всміхнувся імператор, а всі ромеї неприязно подивилися на Дуліба, невіста ж уперше зауважила його і мовби аж злякалася цього мовчазного, але, як видно, розумного і гордого чоловіка.

Пливли довго й повільно. Ромейка вередувала, веліла щоразу приставати до берега; коли за Дунаєм з'явилися в їхньому супроводі берладники, Ірина захотіла, щоб влаштовувано для неї ігрища, бої, лови, часто читала книги про любов, прикликаючи до себе князя Йвана, а заодно і Дуліба, щоб той пояснював Берладникові деякі місця, важкі до зрозуміння. Щоранку слуги збирали росу для вмивання принцеси, руки вона завжди мала в перчатках, обливалася пахощами, натиралася мазями й маслами, одягнена була в шовки, їла не руками, а золотими штрикачками.

Звикла до придворного поклоніння, до зальотів, до нестримності у вдоволеннях, принцеса досить відверто виявляла свою прихильність до Берладника, мабуть, вважала вона, що князь київський ще незвичайніший за цього одягненого в усе червоне красеня, бо ж не міг він вибрати посла, який перевищував би його своїми мужськими гідностями.

Забуваючи про свою перезрілість, розігріта вином, а ще більше уявою, вдавалася вона при Берладникові та Дулібові до голосних думань про те, як відбудеться її весілля в Києві:

— Дзвенять труби й органи, лунають солодкі пісні, довкола веселощі, сміх і радість; квіти й лавр, килими й влаттії стелються по землі; на стінах парча, золото, срібло, столи накриті, постелі під покривалами, палати прибрані й обкурені фіміамом, поварні повні наїдків, слуги зготовлені — між ними безліч вродливих дівчат. На дворі йде турнір, у портиках і на гульбищах багато лицарів, жон. Приносять вина, солодощі, плоди. Пташки співають у клітках, стрибають олені, сарни, лані, в садах бігають гончі, агарянські собачки рідкісної мализни ніжаться на руках у дам, по столах походжають папуги, літають соколи, кречети, яструби, коло дверей зготовлено засідланих коней, всі двері навстіж, в палатах стольники дають лад усьому; гримлять водограї, знову звуки труб — і жених іде зі своїм почтом, а жони приводять невісту і садовлять за стіл. Розмова про любов і веселощі. Невіста мовчазна.

Після всього муж веде молоду жону на шлюбне ложе під пологом, на ньому зорі, сонце, місяць із золота, по краях світять чотири рубіни, перина обтягнена небаченою тканиною з риб'ячої шерсті, всілякі звірі, облямовані виноградною лозою, гілки в неї з перлів, листя з самоцвітів. «Я той, кого привела сюди твоя краса», — це каже він.

А Долгорукий тим часом забув не те що про шлюбне ложе з нестримних марень ромейської царівни — не відав уранці, де прихилить голову вночі, бо втратив Київ, втратив, здалося, все, не мав ні лодьї пристанища, ні коню поігрища, лишилися йому тільки надії.