Юрий Долгушин - ГЧ

— Я знаю, що вас бентежить, — сказав він. — Ви, очевидно, не звикли мати справу з людьми, які говорять те, що думають, а не те, що їм «належить» думати… Зараз я можу дозволити собі цю розкіш тому, що ви не будете доносити на мене. Вам це невигідно. Наскільки я розумію, вам доручено будь-якими засобами вибити з мене машину доктора Гросса в удосконаленому вигляді. Для цього вам потрібен я. Справа в тому, бачите, що збільшити хоча б на кілька метрів дальність дії іонізатора, який ми вам демонстрували, не можна. Метод, застосований тут, вичерпаний до кінця, і ви помиляєтеся, вважаючи, що шляхом дальшого вдосконалення конструкції ваші інженери доб’ються більшої дальності. Це теоретично неможливо. Ми з доктором Гроссом переконалися в цьому після трьох років марних зусиль. А Гросс є Гросс! Сумніваюсь, щоб у ваших лабораторіях знайшлися вчені такого масштабу…

— Дозвольте, — злякано прошепотів Вейнтрауб, — виходить, усі розмови про десять кілометрів — вигадка, обман?

— Тримайте себе в руках… інженер, і будьте обережніші у виборі висловлювань… — Мюленберг зробив визивну паузу, відверто пропонуючи противникові реванш у цьому поєдинку: він знав напевне, що той зараз не здатний вивернутися, а переконавшись у цьому сам, ще більше скисне. Ніколи Мюленберг не думав, що можна так ясно відчувати психіку людини. — Я кажу про метод, використаний тут, — він кинув у напрямі машини Гросса. — І повторюю: з цього іонізатора витиснути більше нічого не можна. Але зовсім недавно Гросс знайшов інше розв’язання проблеми, принципово нове розв’язання, зрозумійте, ви повинні знати, що це означає, якщо ви справді інженер… Воно прийшло в результаті виняткової концентрації в одній голові специфічних знань теорії, досвіду, власних досліджень і майже двадцятирічної цілеспрямованої роботи. Теоретично розв’язання дуже складне, а конструктивно виявилося простішим, ніж цей іонізатор. Конструкція належить мені. Вона розв’язує проблему дальності і на десять, і на двадцять чи й більше кілометрів. До горизонту! І вона у мене отут, — він ляснув складеними пальцями по лобі. — Розрахунки Гросса, які ви захопили, допомогли вам відновити старий іонізатор. Це було дитяче завдання. Але розрахунки, які стосуються нової ідеї Гросса, вам уже нічим не допоможуть, бо там нічого не сказано про те, як і звідки беруться вихідні дані, а саме в цьому і полягає нова ідея… Отже, вирішуйте. Мої умови спрямовані на те, щоб якнайшвидше, без перешкод закінчити роботу. Через три тижні, — думаю, не більше, — ми знову зустрінемося тут і випробуємо новий варіант машини. Гросса ви звільните тоді ж і привезете сюди, на випробування. Давайте укладемо джентльменську угоду, це краще і міцніше від різних паперових договорів. Якщо все буде гаразд, я хотів би дістати можливість разом з Гроссом назавжди розпрощатися з вами, з Мюнхеном. Сподіваюсь, ви дасте мені цю можливість.

— Ну, звичайно ж! — Вейнтрауб з полегшенням вибухнув потоком стандартних фраз. — Я чудово розумію вас… Всі умови будуть виконані, ви знаєте, що швидкість — в ваших інтересах… Можете працювати спокійно… Коли ви думаєте розпочати?

— Завтра… якщо ви перевезете машину назад у пашу лабораторію.

— Прекрасно! Це буде зроблено завтра ж уранці. Ну, ви вільні. Я подбаю сам про формальності. — Він кивнув у напрямі арештантської карети. — Можете користуватися моєю машиною. До речі, мій телефон… Дзвоніть, як тільки щось буде потрібно.

Він нахилив голову, швидко, не дивлячись на Мюленберга, повернувся і пішов, розуміючи, що відповіді на його прощальний жест не буде.

Шофер вернувся. Машина рушила. Через кілька хвилин Мюленберг знову побачив смарагдову стрічку Ізара.

Зовні все лишилось так, як і було. У другій кімнаті стояла та сама машина Гросса, правда, вся розібрана, немов роздягнена, з оголеним шасі, знятими деталями: всюди стирчали болти і лапки відкріплених проводів. З черева її раз у раз з’являлася спина Ганса, голова його весь час ховалася десь всередині машини.

Іонізатор, знятий цілим, стояв окремо в кутку: він був уже непотрібен. Новий монтував сам Мюленберг у своїй кімнаті. В цьому, власне, і полягала основна робота.

Вона була справді важкою, вимагала величезного напруження думки і уваги, бо перетворювати наукову ідею на реальну технічну річ по суті означало придумувати, винаходити її заново, тільки в іншому плані, і кожна помилка тут могла поховати саму ідею. Але крім цього, Мюленберг діяв і на грані фізичних сил. Ще ніколи йому не доводилося працювати так багато.