Юрий Долгушин - ГЧ

За порадою Ридана, Ганна запросила його в кабінет до Миколи, щоб там без перешкод швидко закінчити справу. Наталя рішуче приєдналась до них. Стривожена похмурими спогадами, вона пильно стежила за іноземцем.

— Десь я бачив його… — пробурмотів Ридан, коли вони вийшли. — Цінний винахід?

Нарком не поспішав з відповіддю.

— Зараз справа не так у винаході, як у самому цьому юнакові, — сказав він. — А втім, зачекайте, зараз там усе з’ясується, і вони прибіжать сюди. Це я вашим хлопцям вирішив піднести сюрприз. Давайте поки що поговоримо про інше. Скажіть, ви дуже зайняті зараз?

…Тим часом у кімнаті Миколи відбувалося ось що. Молоді люди розташувалися біля письмового стола. Перед німцем поклали папір, олівці.

— Треба б з ним познайомитися спершу, — сказав Микола, — цікаво, що за людина. Спитай, Галю, де він працює.

— Поки ще ніде, — відповів він. — Я тільки недавно прибув до Радянського Союзу. Я антифашист.

— Ви винахідник? Інженер?

— Ні. Я радіотехнік. Але я знаю про один винахід, який може дуже стати в пригоді Радянському Союзові.

Друзі перезирнулись. Щось подібне говорив і Віклінг.

Насторожена увага присутніх явно бентежила й гнітила гостя. Він сидів, видно, у звичній позі, затиснувши долоні між колінами, і намагався ні на кого не дивитись.

Раптом обличчя його змінилося. Він швидко підвівся з крісла і, перехилившись через стіл, подивився на стіну: там висіли куесель-картки Миколи, найяскравіші докази його «ефірних» перемог.

— Ви короткохвильовик?! — вигукнув він, звертаючись до Миколи.

— Так, — відповів той.

— Eu 2 bd?

— Це мої позивні…

Німець схвильовано провів долонею по чолу. Потім схопив олівець.

— Ви знаєте це? — і він написав великими літерами на аркуші паперу:

LMRWWAT.

— Так це ви?! — Микола схопив його за руку. Очі юнака сяяли. Дівчата заплескали в долоні: відразу все стало зрозумілим.

Наталя навстіж розчинила двері і вибігла в їдальню з криком:

— Це він! Костянтине Олександровичу, це наш німець! Той самий!

…І ось уже вони сидять за столом, над яким немало попрацювали тітка Паша з Наталею та Ганною, за бокалами ароматної імеретинської «Ізабелли», привезеної наркомом. Він жвавий, веселий, видно, що він, справді, відпочиває душею серед нових друзів, які припали йому до серця.

Пильно вдивляється він в обличчя Ганни.

— Ось заради кого я головним чином приїхав… Лазар воскреслий! Адже це справжнісіньке чудо! Ви відчуваєте?

— Не так відчуваю, як розумію, — посміхається Ганна.

— Виходить, ніяких наслідків?

— Професор запевняє, — серйозним тоном повідомляє Микола, — що смерть взагалі трохи… «підбадьорює» людину.

Нарком сміється.

— Виходить, так воно і є. Повинні вірити: він — чудотворець, він знає.

Поступово розмова стала спокійнішою, стриманішою. Нарком непомітно спрямовує її в потрібне русло. Обережними питаннями він змушує Ганну вперше так жваво й докладно розповісти про власну загибель. Микола і Наталя з хвилюванням пригадували і час від часу доповнювали та виправляли одне одного, тільки тепер вони зрозуміли деякі подробиці того страшного вечора й ночі на Уфі; Ридан захопився на кілька хвилин своїми ідеями про владу людини над власним організмом і розкривав таємниці «воскресіння» дочки, нікому ще не розказані…

І от, уже не бачачи, не відчуваючи ні своїх напружених поз, ні судорожно стиснених рук, вони слухали одне одного, ніби стежили за самими собою на кадрах фільму, що вперше відтворював життя без помилок, без перекручень,

Ганс Ріккерт сидів між Ганною і Риданом. Вони, як уміли, тихенько передавали йому зміст розповідей. Тепер черга дійшла до Ганса.

У нього був свій, особливий стиль розповіді: факти, лаконічні, стримані повідомлення, немов вирізані з газетних заміток. Після жвавих, яскраво забарвлених особистими настроями, переживаннями розповідей риданівців його мова здалася спочатку сухою, нуднуватою.

Але вже за кілька хвилин стало ясно, що це тільки манера оповідача: факти пов’язувались, породжували все більш оживаючі образи людей — Гросса, Мюленберга, націстів, самого Ганса; наче між рядками зростав і вже психологічно забарвлювався в кольори трагедії зміст таємничого «мюнхенського вибуху».

Тепер риданівці довідались, нарешті, як у голові ось цього молодого робітника виник одчайдушний план зв’язку по радіо з невідомим, лише «відчутим» і вгаданим радянським другом, як народилися ці дивні літери — LMRWWAT, що відіграли таку велику роль у всіх подіях їхнього життя за останні роки.