Олександр Розов - Серце Змії через 200 років

— Сподіваюся, — буркнув він, опустив забрало шолома, перехопив трал зручніше, і поліз в густу кашу з синьо-зеленого баговиння.

Дно річки круто йшло вниз. Через десять кроків вода вже доходила Фрою до поясу, а ще через п’ять — до середини грудей.

— Досить! — крикнув Товстун, що йшов за ним до кромки води.

Фрой кивнув, розкрутив трал над головою, як пращу і кинув метрів на вісім. Грузила пробили шар баговиння і потягнули орлонову сітку на дно. Почекавши півхвилини, він почав повільно вибирати трал і… з неголосним сплеском пішов під воду.

В ту ж секунду Товстун однією з верхніх кінцівок торкнувся пульта.

Запрацювала лебідка. Страхувальна стрічка натягалася і повільно поповзла з води.

Стріла та Айра вже стояли поряд із Товстуном, готові відкрити вогонь.

На поверхню виринула верхівка шолома, обліплена баговинням.

— Зі мною усе ок, — почулося з динаміків, — просто в сітці заплутався хтось великий, я ледве втримую… Зараз подивимося.

Услід за шоломом з’явився торс і руки, що стискали руків’я трала, а потім, в декількох метрах від нього, показалося переплетення бурих стволів, обмотаних водоростями.

— Тобі не здається, що трал просто зачепився за корчі? — спитала Айра.

— Ні. Воно сіпається, — Фрой уже впіймав ногами ґрунт, і зараз задкував назад, оскільки барабан продовжував намотувати страхувальну стрічку, — Товстуне, стоп машина, інакше я не утримаю руків’я.

Товстун вимкнув лебідку, вбіг у воду і, ставши поряд із Фроєм, швидко відстебнув страхувальну стрічку від його поясу, пропустив її крізь руків’я трала і зав’язав морським вузлом.

— Тепер нікуди не дінеться, — пояснив він і знову ввімкнув лебідку.

З води стало виповзати щось, схоже на величезний, злегка сплюснутий муляж їжака, що зачепився за вічка щільно набитого всякою всячиною трала.

— Я ж казала, корчі, а ти… Ух, ні фіга собі…

Останній вигук Айри був викликаний виглядом двох істот, розміром з великого собаку, що нагадували спрутів блідо-лілового кольору з яскравими пурпурними плямами. Вони мали по шість товстих щупалець, забезпечених солідними кігтями. Вчепившись у протилежний край «їжака», вони намагались зупинити його просування до суші.

— Стоп! — сказала Стріла, — по-моєму, ми даремно це робимо.

Товстун мовчки торкнувся пульта і барабан лебідки зупинився.

— Мені здається, це — їх гніздо. Ну цих, — октиянка махнула клішнею у бік «спрутів». Ті зробили ще декілька спроб відтягнути громіздку споруду на глибину, а потім докірливо втупилися на людей і октів великими, ясно-зеленими очима.

— Так, незручно вийшло, — погодилася Айра, — хлопці, може, спробуєте відчепити трал від цієї штуки? Раптом у них там дитинчата або щось на кшталт цього?

— Не думаю, що вони зрозуміють нас правильно, — заперечив Фрой, — мені не хочеться, щоб мене хапали щупальцями за ноги й таке інше… Ось що, спробуй їх відігнати.

— Як?

— Дай розряд поверх голів. Може, це їх злякає. Тільки акуратно.

Айра знизала плечима і підняла пістолет… Яскрава блакитна блискавка кинулася через річку в півтора метрах над водою. Оглушливий грім різонув по вухах. Верхівка кам’яного ікла, яке стирчало з води в сотні метрах від берега, неначе вибухнула, розлетівшись на безліч осколків.

— Чорт! Сподіваюся, я їх не вбила?

«Спрути» плавали на поверхні, мляво розкинувши щупальця.

Фрой і Товстун одночасно кинулися вперед і почали поспішно відчіплювати вічка сітки від «гнізда».

— Оса! Що у вас твориться? — пролунав із динаміка голос капітана. — У що ти стріляла?

— Я просто хотіла їх злякати, — пригнічено відповіла дівчина.

Стріла підійшла до неї й тихенько поплескала клішнею по плечу.

— Кого?! — гаркнув Гольм, — …а, тепер бачу.

— Трал зачепився за їхнє гніздо, — пояснив Фрой. — Оса ні при чому. Це була моя безглузда ідея пальнути в повітря.

— Я повинна була брати приціл вище, — сказала вона, — може їх якось можна вилікувати?

— Не здумай лізти за ними у воду, — попередив капітан, — …Ей, що ти знову затіяла?

Айра знову підняла пістолет і цілилася у велике довге тіло, що повільно рухалося під самою поверхнею води. Це був той самий велетенський черв’як, який ще нещодавно загорав на плавучому острові. Зараз він наближався до нерухомих спрутів.

— Думаєш, він хоче їх зжерти? — запитала Стріла.

— А навіщо б інакше він до них плив?

— Сподіваюсь, ви знаєте, що робите, — пробурчав Гольм, що спостерігав за ходом подій через камери на шоломах екстремалів.