Олександр Розов - Серце Змії через 200 років

— …Крім того, Піфаґор — власна назва, на октиянську не перекладається.

— Як то не перекладається? — втрутилася Стріла, — Прекрасно перекладається. Піфаґор. Учений, який скількись тисяч років тому придумав це, — октиянка підібрала гострий камінь, надряпала на піщанику прямокутний трикутник зі сторонами 3-4-5, і примальовувала до кожної сторони квадрат, що зображує класичні «Піфаґорові штани».

Фрой почухав потилицю.

— Хлопці й дівчата, я не зрозумів. Піфаґор жив в Елладі 3000 років тому. Еллада — це на Террі.

— Флеш, ти плутаєш, — м’яко заперечила Стріла, — Піфаґор дійсно жив приблизно тоді, але у (власна назва), а (власна назва) — це на Октияні.

Айра труснула головою, подивилася на Фроя, потім на Стрілу, і в повному нерозумінні всілася на землю поряд з Піфаґоровими штаньми.

— Два однакових Піфаґора, що жили за тисячі років до космічної ери на двох різних планетах, розташованих у 190 світлових роках одна від одної. Містика, блін…

— А, по-моєму, це тривіально, — повідомив Товстун, — Для компу Піфаґор — не власна назва, а назва автора теореми про рівність квадрата гіпотенузи сумі квадратів катетів. Такий автор був і на Террі, і на Октияні. Тому транслятор перекладає ім’я вашого ученого, як ім’я нашого, і навпаки.

Виникла пауза. Усі переварювали цю свіжу думку. Потім Фрой плеснув у долоні.

— Партнере, ти врятував мій мозок від перегрівання.

— Дрібниці, — Товстун, блимнув лимонно-жовтим зиґзаґом на пузі. — Сьогодні я, завтра — ти.

— Назва приймається? — запитала Айра.

— Ще б пак! — вигукнула Стріла, — Перший в історії базовий табір, у якого назва з леґендою! Це ж круто!

Саму орґанізацію базового табору терряни й окти, як виявилося, уявляли собі по-різному. Терряни просто встановили стандартний шатер, вузол зв’язку і польовий ґенератор. Окти підійшли до справи більше капітально. За допомогою мобільної установки, схожої на перегодованого слона, вони видули з піноскла невеликий архітектурний ансамбль з арочним містком і витонченою оглядовою вежею. Покінчивши з облаштуванням табору, учасники експедиції викотили на свіжоуторований стартовий майданчик октиянський робот-носій, спільними зусиллями завантажили в нього приблизно півтонни спільно зібраних зразків і відстрелили у бік кораблів, що дрейфували на орбіті.

Провівши очима зникаючу в небі яскраву цятку реактивного вихлопу, і почекавши, доки стихне відлуння оглушливого гуркоту, що багаторазово відбивалося від схилів гір, Товстун глибокодумно зауважив:

— Службова частина проґрами на сьогодні завершена. Я думаю, ми могли б перейти до…

Останні його слова потонули в оплесках інших трьох учасників. Ідея «перейти до…» якихось особливих пояснень не потребувала.

… Через три години капітан Гольм викликав базовий табір на зв’язок.

Відгукнулася Айра, що було на краще. На Фроя Гольм накричав би по-справжньому, а на неї… Тим більше, вона усім своїм виглядом показувала готовність до прочуханки…

— Оса, у мене всього три питання: навіщо ви знущалися з тварин, хто поставив тут копію доісторичного замку і кому належала ідея нудистської п’янки біля багаття?

— Бос, якщо ви маєте на увазі жабу й трилобітп, то ми з ними цілком пристойно поводилися.

— Так? А я не зауважив, щоб вони виглядали щасливими, коли ви смикали їх за лапки і тикали в боки. Це ж не кішки, а дикі тварини. Навіщо знадобилося чіпати їх руками… І клішнями?

— Ми слідували порадам доктора Єфремова, — відповіла Айра, — обговорювали шляхи еволюції людей і октів. Місцеві жаби близькі до наших предків, а трилобіт — до октиянських.

— Ясно, — перебив Гольм, — а оскільки живі наочні посібники з наступних щаблів еволюції тут відсутні, ви перейшли від трилобіту відразу до троглодитів?

— Ні, ми обговорили усі щаблі, адже на людському і на октиянському тілі можна простежити. До речі, де Шарк?

— Спить, а що?

— Для неї є хороша новина: вона майже вгадала з октиянською еволюцією. Ну, за вирахуванням дрібних деталей ніби…

— Так, — знову перебив капітан, — я зрозумів сенс дивних хореоґрафічних вправ, які ви виконували після обіду. Перехід від яйцеродних до сумчастих і далі до плацентарних ссавців ти показала дуже наочно.

— Я старалася, — скромно відповіла Айра.

— Хоча, — додав Гольм, — Флеш у ролі раннього гомініда був переконливіший. Здається, йому не довелося особливо напружуватися, щоб це зіграти… А що потім?

— Потім ми перейшли до доісторичної культури.