Олександр Розов - Серце Змії через 200 років

— Якщо вирішила стріляти, не чекай, поки ця тварюка підпливе до них ближче, ніж на 10 метрів, — сказав Фрой, — інакше ти остаточно їх уколошкаєш.

Тим часом, черв’як змінив траєкторію і став огинати свою потенційну здобич по широкій дузі.

— Він що, мене помітив? — здивувалася Айра.

Фрой заперечливо похитав головою:

— Навіть якщо б помітив, він не знає, що таке пістолет. Тут щось інше. Думаю, йому потрібно переконатися, що спрути мертві.

— А яка йому різниця? — заперечив Товстун, — він більше їх разів у десять.

— Не знаю. Може, у них отруйні кігті. Чи цей черв’як взагалі їсть тільки падаль. Він рухається до них. Оса, приготуйся, зараз…

У цей момент один із спрутів слабко ворухнув щупальцем. Черв’як злегка змінив курс і повернувся на колишню дистанцію. Трохи пізніше поворушилися вже обидва спрути. Черв’як ліниво розвернувся і став віддалятися до середини річки.

— Ух! — видихнула Айра, опускаючи пістолет, — Флеш, тобі п’ятірка з біолоґії. А взагалі, я страшенно рада, що вони живі. Вони такі милі, правда?

— Угу, — погодився Фрой, — хоча, коли знаходишся від них у трьох кроках, це менш помітно. Думаю, подружитися з ними було б досить складно.

— Ну, це ми ще подивимося, — оптимістично заявила дівчина.

— Тільки не намагайся подружитися з ними прямо зараз.

— Гаразд, не буду. Тим більше, їм явно не до нас.

Спрути поступово опам’ятовувалися. Вони тихенько плавали кругами один біля одного, іноді стикаючись щупальцями. Через кілька хвилин обоє, неначе змовившись, вхопилися за край «гнізда». Після кількох ривків, важка конструкція зрушила з місця й поповзла геть від берега.

Гольм зітхнув і відкашлявся.

— Оса! Завжди думай головою, перш ніж хапатися за зброю, а то озирнутися не встигнеш, як почнеш палити в усе, що рухається і погано виглядає. Зброя — це не іграшка.

— Ясно, Бос. Я зрозуміла, усвідомила і таке інше. А взагалі, стосовно тутешньої біолоґії. Що з цим буде після колонізації?

— У сенсі? — перепитав капітан.

— Ну, я маю на увазі, ми складаємося в основному з поліпептидів, окти — з поліетерів, а місцева живність — з чогось на зразок нейлону. І всім цим трьом типам біохімії потрібно буде якось співіснувати в одній загальній біосфері.

— Це як три паралельні площини, — зауважив Гольм, — вони можуть знаходитися в одному просторі, не перетинаючись.

— Бос, ти сам-то віриш у цю паралельність? — устряв Фрой, — основна хімія в усіх трьох одна й та ж. Ацетати, спирти… Гадаєш, це може залишитися без наслідків?

— Хочеш чесно, Флеш? Я впевнений, що ідеальна паралельність є тільки в підручнику з ґеометрії. В реальному світі ніщо ніколи не залишається без наслідків. Ти ще забув про мінеральні речовини. Був випадок на 2-ій Барнарда: місцева живність, яка, за нашими поняттями взагалі неорґанічна, проникла на склад і зжерла увесь яблучний джем тільки тому, що в ньому є легко засвоювані сполуки заліза. Усім було смішно, поки хтось не нагадав, що в людській крові теж багато заліза. Це так, для прикладу. А є ще феномен ксеногенного бустера, поки ще ніким не пояснений. Два різнопланетні види мікроорґанізмів за якихось умов запозичують один у одного механізми біохімічних процесів, і це прискорює еволюцію в сотні разів.

— От і я приблизно про те ж саме. Цікаво, хто-небудь, окрім нас, про це замислюється?

— Так, — відповів Гольм, — ксенобіолоґи, у вільний від роботи час. А серйозно займуться, коли припре. Проблеми вирішуються у міру виникнення. Таке загальне правило.

— Зрозуміло, — протягнув Фрой і відійшов убік, спантеличено потираючи потилицю. Айра напучувала його дружнім ляпанцем по спині і знову перехопила ініціативу:

— Іще, Бос, теж стосовно біолоґії. Скафандри зняти можна? Система дозволяє.

— Система… — пробурчав капітан, — система не розрахована на таких бовдурів, як ви. Я ще не дивився уважно повний відеозвіт, але упевнений, що там вистачає витівок.

— Але ж Бос…

— Що?

— Вислухай, будь ласка, мої арґументи. По-перше, з тієї миті, як ми розкрили шоломи, пройшло вже три години, і жодних проблем не виникло, по-друге, у скафандрах швидше втомлюєшся, а це неґативно впливає на виконання проґрами, по-третє…

Товстун торкнув Фроя за плече і жестом запропонував пройтися. Упевнившись, що їх не чують, він запитав:

— Флеш, коли ми відчіплювали трал, ти не заглядав всередину цієї… споруди?

— Ні. Мені якось навіть у голову не прийшло.

— Я встиг заглянути. Це справді гніздо. Там, усередині, кладка.