Олександр Розов - Серце Змії через 200 років

— Поки що наша соціальна роль — стояти зайві вахти, поки молодь пустує, — зауважив Гольм, — ось у тебе, Шаман, скільки вахт було підряд?

— Чотири, — признався октиянин, роблячи ковток синього, пахнучого каніфоллю напою, балон якого він передбачливо притягнув зі свого корабля.

— От і в мене йде четверта… Тобі не дискомфортно від надлишку кисню?

— Ні. 17 відсотків і 20 — не така велика різниця. Але я б не відмовився від деякого збільшення концентрації водяної пари й вуглекислого ґазу. Якщо тобі це не шкідливо.

— Нема проблем, колеґо, — відгукнувся Гольм, торкаючись сенсорної панелі, — зараз, я сподіваюся, тобі буде комфортніше.

Через пару хвилин у рубці встановився клімат амазонської сельви.

— Дякую, — сказав октиянський капітан, і по його черевцю пробігли звивисті лілові хвилі, — так набагато затишніше. На мій погляд, у молоді є цінна властивість: спілкуватися відкрито й безпосередньо. Ми філософствуємо, а вони, навіть не замислюючись, створюють емоційну основу майбутньої співпраці.

— Атож, не замислюючись! — вигукнув Гольм, з силою плеснувши долонею по пульту, — Якого біса вони розкрили шоломи без дозволу?

— Думаю, немає небезпеки, — зауважив Шаман, — тести показують, що середовище хімічно й біолоґічно неаґресивне для вас і для нас.

— За хартією, на такі речі потрібно санкцію капітана, — заперечив террянин, — за вашою хартією теж, якщо я правильно пам’ятаю.

— Так, — погодився окт, — але молодь погано вміє дотримуватися інструкцій.

Пискнув датчик увімкнення голосового зв’язку, потім пролунав голос Айри:

— Бос, доповідаю, тест придатності середовища підтверджений. Тут можна дихати. Непогане повітря, тільки пахне дивно. Мабуть, місцевими водоростями.

Капітан зітхнув:

— Вуха надрати вам обом треба. Наступного разу, перш ніж робити такі досліди, запитуйте дозволу, зрозуміло?

— Так, Бос. Але ж усе нормально.

— А якби виявилося ненормально? Чим ви там думаєте?! Якщо вам свою голову не жаль, пожалійте хоча б мої нерви. Сто разів вам це говорив!

— Ми більше не будемо, — жалібно сказала дівчина.

— Сподіваюся. Гаразд, Оса, ви молодці. Але хартії потрібно дотримуватися. І майте на увазі: якщо я мовчу, це не означає, що я не бачу ваших витівок. Загалом, поакуратніше там.

— Ясно, Бос. Ми працюватимемо над цим.

Шаман дочекався, поки террянин покладе мікрофон, і обережно зауважив.

— Колеґо, я читав в одному трактаті з психолоґії, що надмірна опіка не сприяє зібраності, а навпаки. Співробітникам здається, що раз начальство спостерігає, то воно витягне їх з будь-якої ситуації. А в експедиції їм краще розраховувати тільки на себе.

— Знаю, — коротко відповів Гольм і демонстративно відвернувся від монітора зв’язку, — так правильно?

Октиянський капітан розсунув у боки очні стеблинки, а потім зсунув назад.

— Так. Вважаю, що правильно.

— І поговоримо про щось інше?

— Із задоволенням, — сказав Шаман.

— Можу я поставити кілька запитань по вашій астронавтиці? Зокрема — про серійні кораблі. Адже твій корабель — це серійна модель?

— Так. І вже стара. Цій серії біля… — окт ненадовго замислився, — …близько 4 ваших років. Зараз іде ширококорпусна серія з поліпшеним розташуванням вантажних терміналів. У нас величезна проблема з транспортним обслуговуванням колоній.

Гольм розуміюче кивнув.

— Нас це ще чекає. Футуролоґи кажуть, років через 15–20. А як ви орґанізовуєте серійне виробництво таких великих кораблів? Я маю на увазі, матеріали, запуски.

— Це якраз просто. Беремо звичайний планетоїд, що обертається по сильно витягнутій орбіті… — Шаман схопив цукорницю, потім пересунув на середину столу кавову чашку і обвів її акуратним еліпсом з цукрового піску, — …якщо в цій точці траєкторії засіяти його реплікантними нанороботами відповідного типу, то…

…До моменту повернення Рамі і Нґена, стіл у рубці виглядав так, немов на нього вивалили вміст сміттєвого кошику і задекорували усіма приправами, які були в корабельному буфеті. Важко було повірити, що це неподобство може штовхнути технолоґію Терри на чверть століття вперед, хоча саме так справа і йшла.

Поки два капітани захоплено спілкувалися, експедиція закінчила перший етап бурхливої дослідницької діяльності. Кузов візка наполовину заповнився контейнерами зі зразками місцевої природи, а учасники вимазалися від ніг до голови усіма видами місцевої твані. Коли була досягнута остання ґеоґрафічна точка маршруту, усі дружно вирішили, що ось тепер-то самий час трішечки підкріпитися.