Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Томас силкувався притлумити страх, щоб запам’ятати кожне слово, сказане цим божевільним.

— Галлі, — ступив Ньют уперед, — стули свою смердючу пельку! Грівер просто за вікном, тож ліпше сядь на дупу і не рипайся — і він, може, забереться.

Галлі підвів голову, очі його звузилися.

— Ньюте, ти не врубаєшся! Ти занадто тупий — ти завжди був тупим. Виходу немає, і способу перемогти немає. Вони вас переб’ють — всіх вас — одного по одному!

Викрикнувши останню фразу, Галлі кинувся до вікна і з люттю дикого звіра, який намагається вирватися з клітки, став віддирати дерев’яні дошки, що затуляють отвір. Перш ніж Томас чи ще хтось устиг зреагувати, Галлі відірвав одну з дощок і жбурнув на долівку.

— Ні!.. — скрикнув Ньют, кинувшись уперед. Не вірячи в реальність того, що відбувається, Томас метнувся на допомогу.

Галлі віддер другу дошку саме в той момент, коли Ньют опинився просто біля нього. Обіруч викинув дошку поперед себе й ударом по голові відкинув наглядача на ліжко. Простирадло вмить забарвила кров, що бризнула з рани на голові Ньюта. Томас зібрався, готуючись до сутички.

— Галлі! — гаркнув він. — Ти що коїш?!

Хлопець сплюнув на підлогу, важко сапаючи, як загнаний пес.

— Стули свою гнилу пельку, Томасе! Я знаю, хто ти, але тепер мені байдуже. Я просто зроблю те, що треба.

Томас ніби приріс до підлоги. Слова Галлі його приголомшили. Він з жахом побачив, що Галлі розвернувся до вікна і відірвав останню дошку. І тієї миті, коли дошка впала на підлогу, шибка вибухнула сотнями друзок, що влетіли в кімнату, немов рій кришталевих ос. Томас затулив обличчя і гепнувся на підлогу, щосили відштовхуючись ногами, щоб відповзти якнайдалі від стіни. Притулившись спиною до ліжка, він розплющив очі, подумки вже прощаючись із життям.

Грівер устиг наполовину протиснути пульсуючий тулуб у розбите вікно і тепер, клацаючи кліщами, простягав на всі боки механічні кінцівки. Від переляку Томас і не помітив, що всі, хто до цього був у кімнаті, вибігли в коридор — всі, крім Ньюта, який лежав на ліжку без тями.

Остовпівши, Томас побачив, як довгий сталевий мацак потягнулося до безтямного тіла. Саме це й вивело його зі ступору. Він насилу звівся на ноги, роззирнувся в пошуках якоїсь зброї, та побачив тільки ніж, ні до чого не придатний за таких умов. Його охопив відчай.

І тут Галлі знову заговорив; грівер умить підніс одну механічну кінцівку, наче істота використовувала її, щоб бачити і чути. При цьому він і далі протискався досередини, сіпаючись і звиваючись усім тілом.

— Ніхто так нічого і не втямив! — вигукнув Галлі, намагаючись перекричати страхітливий гуркіт почвари. Ламаючи віконний отвір, істота дедалі глибше влазила в кімнату. — Ніхто не зрозумів, щó я бачив під час Переміни і щó вона зі мною зробила! Не повертайся до реального світу, Томасе! Тобі не… захочеться… згадувати!

Галлі кинув на хлопця зацькований погляд, потім розвернувся і скочив на грівера. Томас злякано скрикнув, побачивши, як усі кінцівки чудовиська вмить вистромилися, і на руках і ногах Галлі заклацнулися кліщі, роблячи втечу неможливою. Тіло Галлі з огидним хлюпанням на кілька дюймів занурилося в слизьку гріверову шкуру. А потім з неймовірною швидкістю грівер сіпнувся назад, вивільнився з розбитого віконного отвору і почав сповзати вниз.

Томас підскочив до зяючої діри на місці вікна, краї якої обрамляли гострі уламки скла, і поглянув униз: грівер гепнувся на землю і на великій швидкості покотився Глейдом; з кожним переворотом тулуба чудовиська Галлі то з’являвся, то знову зникав. Прожектори монстра яскраво світили, нишпорячи жовтавими променями по Західній Брамі, за якою грівер умить зник у глибинах Лабіринту. За кілька секунд з дзижчанням і клацанням металевих шпичаків об каміння, немов святкуючи перемогу, до нього приєдналися й інші почвари.

Томасу зробилося так зле, що він мало не виблював. Та тільки-но він позадкував од вікна, як щось удалині привернуло його увагу. Хлопець швидко вистромився з проламу та придивився пильніше: майдан Глейду швидко перетинала самотня тінь, прямуючи до Брами, в яку щойно потягли Галлі.

Попри кепське освітлення, Томас одразу ж упізнав його. Хлопець крикнув бігуну — радше навіть заверещав на всі легені, — щоб той зупинився, та було вже запізно.

Мінхо на повній швидкості зник у Лабіринті.

По всій домівці спалахнуло світло. Заметушились глейдери, заговоривши всі одразу. В куті плакало двійко хлопчаків. Довкола панував хаос.