Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

Томас не звертав уваги.

Він вибіг у коридор і скотився сходами вниз, перестрибуючи через дві сходинки. Потім, протиснувшись крізь натовп у вестибюлі, вискочив з Домівки й помчав до Західної Брами, та на кордоні Лабіринту різко пригальмував — від безрозсудного вчинку його врятував інстинкт. Аж раптом його покликав Ньют.

— Мінхо побіг туди! — вигукнув Томас, коли Ньют підійшов до нього, притискаючи до рани на голові білий рушник, на якому яскраво вирізнялася кривава пляма.

— Я бачив, — Ньют прибрав рушник, подивився на нього, поморщився і знову приклав до рани. — От гниляк, голова розколюється! А у Мінхо, схоже, мозок пришкварився — не кажучи вже про Галлі. Завжди знав, що він псих.

Та зараз Томас турбувався тільки про Мінхо.

— Я піду за ним.

— Знову час вдавати клятого героя?

Хлопець кинув на Ньюта ображений погляд.

— Думаєш, я тільки й хочу справити на вас, шлапаків, враження? Я тебе прошу! Я хочу лише вибратися звідси.

— Ще б пак, ти — звичайний бідолаха, як і всі ми… Та хай там як, а ми маємо серйознішу проблему.

— Тобто?

Томас розумів, що як він хоче наздогнати Мінхо, то не можна гаяти часу на балачки.

— Хтось… — почав Ньют.

— Он він! — скрикнув Томас. Мінхо щойно вискочив з-за рогу в кінці коридору і прямував просто до них.

Томас склав долоні рупором і крикнув:

— Дурню, ти куди бігав?!

Мінхо відповів не відразу: він пробіг крізь Браму, зупинився й, упершись руками в коліна, зігнувся.

— Я просто… хотів… упевнитися, — сказав він, жадібно хапаючи ротом повітря.

— А якби тебе злапали разом з Галлі, — буркнув Ньют. — То в чому ж упевнитися?

Мінхо випростався і взявся в боки, важко відсапуючись.

— Розслабтеся, хлопці. Я лише хотів подивитися, чи стрибнуть вони зі Стрімчака у гріверову нору.

— І? — запитав Томас.

— Бінго! — Мінхо змахнув піт з чола.

— Повірити не можу, — вимовив Ньют майже пошепки. — Ото ж нічка!

Томас мимоволі думками поринув до гріверової нори, проте він ще не забув, що перед самісіньким поверненням Мінхо Ньют збирався йому щось повідомити.

— То що ти хотів мені розповісти? — спитав він у Ньюта. — Ти сказав, у нас проблеми…

— Ага, — Ньют тицьнув пальцем собі за спину. — Ще можеш помилуватися на дим.

Томас поглянув у той бік. Важкі сталеві двері Картосховища були прочинені, і з них цебеніла, розчиняючись у сірому небі, тонка цівка чорного диму.

— Хтось спалив скрині з картами, — пояснив Ньют. — Усі до останньої.

Томас чомусь не надто переймався втратою карт — вони йому здавалися все одно нічого не вартими. Зараз він стояв перед віконцем Буцегарні, а Ньют і Мінхо пішли до Картосховища розслідувати саботаж. Хлопець помітив, як вони загадково перезирнулися, наче очима обмінялися секретною інформацією. Втім, зараз його хвилювало зовсім інше.

— Терезо! — покликав він.

Протираючи очі, дівчина з’явилася у віконці.

— Ніхто не загинув? — запитала вона сонним голосом.

— Ти що, спала? — здивувався Томас. Упевнившись, що з Терезою все гаразд, він заспокоївся.

— Спала, — відповіла вона. — Поки не почула, як щось почало трощити Домівку. Що сталося?

Томас похитав головою, не вірячи власним вухам.

— Не збагну, як можна спати під скрегіт почвар, які розгулюють Глейдом.

— А ти бодай раз спробуй вийти з коми. Подивилася б я тоді на тебе, — саркастично промовила дівчина й подумки додала: «Може, даси відповідь на питання?»

Томас кліпнув: він уже встиг відвикнути від звучання її голосу в своїй голові.

— Облиш ці дурниці.

— Тоді розкажи, що у вас там сталося.

Томас зітхнув, не знаючи, з чого почати. Історія була страшенно довга, а йому зовсім не хотілося переповідати все від початку до кінця.

— Ти не знаєш Галлі, але це один тутешній псих, який утік кілька днів тому. Так от, сьогодні він раптом з’явився, а потім кинувся на грівера і знову зник у Лабіринті. Все це було страшенно дивно.

Томасові досі не вірилося, що все це відбулося насправді.

— Вичерпно, — ущипнула Тереза.

— Ага, — хлопець обернувся, виглядаючи Альбі. Зараз він напевно випустив би Терезу. Глейдери розбрелися по всій території, та їхнього ватажка ніде не було видно. Томас знову повернувся до дівчини. — Не можу збагнути, чому грівери забралися відразу, щойно злапали Галлі. Він щось казав про те, що грівери вбиватимуть нас по одному щоночі, поки не переб’ють усіх. Псих двічі повторив це.

Тереза пропхала руки крізь ґрати і поклала на бетонне підвіконня.