Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

— Чого тобі, зелений?

— Скажи, а скільки всього наглядачів у Глейді та які ще бувають професії? — поцікавився Томас.

— Ну, є будівельники, помийники, пакувальники, кухарі, картографи, медчуки, землероби, різники. І, ясна річ, бігуни. Всіх відразу не перелічиш. Можливо, я когось пропустив. Я надто не цікавлюся, хто чим займається.

Значення більшості слів пояснень не вимагало, але Томас вирішив уточнити.

— Чим займаються помийники?

Він пам’ятав, що Чак працював помийником, але про його конкретні обов’язки хлопчисько вперто мовчав. Одразу змінював тему.

— Ці нікуди не придатні шлапаки чистять виходки, миють душові, кухню, прибирають на Різниці після того, як там заріжуть худобину. Словом, займаються найбруднішою роботою. Можеш мені повірити: проведеш бодай день у товаристві цих бідолах — і більше до них повертатися тобі не захочеться.

Томасу раптом стало шкода Чака. Ба більше, він почувався винним. Хлопчик так старається подружитися з іншими хлопцями, а у відповідь отримує лише зневажливе ставлення і байдужість оточуючих. Так, Чак нудний і часто дістає розмовами, але Томасові подобалося спілкування з ним.

— А землероби? — запитав він, висмикуючи з землі великий бур’ян з грудкою глини на корінні.

Зарт кашлянув і відповів, не перериваючи роботи:

— Вони виконують головну роботу на Городі. Риють канави, длубаються в землі тощо, а у вільний час займаються іншою роботою по Глейду. Насправді в Глейді багато хто має кілька професій. Тобі хіба не сказали?

Томас проігнорував питання і продовжив, вирішивши довідатися якнайбільше.

— А пакувальники хто такі? Я вже в курсі, що вони займаються небіжчиками, але ж люди не так часто помирають, правильно?

— Небезпечні люди ці пакувальники. Вони ще виконують функцію охорони і поліції. Просто повелося називати їх пакувальниками. Тобі буде весело, як потрапиш до них.

У Томаса залишалося ще багато питань. Дуже багато. Чак та інші глейдери не квапилися відповідати на них, а Зарт, здається, був не від того, щоб потеревенити. Та, на диво, в Томаса зникло бажання продовжувати розмову. Раптом у голові знову спливли думки про дівчину, потім він подумав про Бена й дохлого грівера, загадкова смерть якого замість радості чомусь посіяла в глейдерів лише неспокій.

Нове життя не складалося.

Томас глибоко вдихнув. «Просто працюй», — вирішив він. І так і зробив.

Минуло всього кілька годин після полудня, а Томас від утоми вже ледве стояв на ногах: надто вже тяжко було працювати зігнутим без перепочину й колінкувати у пилюці. Різниця, Город. Два випробування.

«Бігун, — міркував він, ідучи на обід. — Дозвольте мені стати бігуном». Він знову подумав, що, напевно, безглуздо про це мріяти. Та, не розуміючи причини свого непереборного бажання, Томас не міг йому опиратися. Думки про дівчину теж були нав’язливі, хоч він щосили й гнав їх від себе.

Втомлений і розбитий, Томас попрямував на кухню попити і перекусити. Попри те, що обід був усього дві години тому, він зараз не відмовився б від ще однієї повноцінної порції. Нехай навіть зі свинини.

Томас гризнув яблуко і гепнувся на землю поряд із Чаком. Ньют сидів неподалік, але сам-один, і ні з ким не розмовляв, тільки гриз нігті, чого Томас раніше за ним не помічав. Напружений погляд і глибокі зморшки на чолі видавали сильне занепокоєння.

Дивна Ньютова поведінка не проминула і повз Чакову увагу. Він поставив питання, що вертілося в Томаса на язиці.

— Що це з ним? — шепнув він. — Зовсім як ти, коли тебе тільки-но вийняли з Ящика.

— Не знаю, — відповів Томас. — У нього самого запитай.

— Я чую кожне слово, чорти б вас ухопили, — голосно промовив Ньют. — Не дивно, що коло вас ніхто не хоче спати.

Томас почувався так, ніби його спіймали на крадіжці, але турбота його була щира, бо Ньют був одним з небагатьох у Глейді, хто викликав симпатію.

— Щось не так? — поцікавився Чак. — Не ображайся, але ти сумний, як купа дристу.

— Та взагалі все не так, — відповів Ньют і замовк, дивлячись кудись у порожнечу. Не встиг Томас уточнити, що він має на увазі, як той заговорив знову. — Ця дівка з Ящика… Вона повсякчас марить, верзе якісь нісенітниці, але ніяк не отямиться. Медчуки роблять усе можливе, намагаються її годувати, та щоразу вона їсть дедалі менше. Кажу вам, за цим криється якийсь недобрий замисел.

Томас втупився в яблуко, потім відкусив від нього і відчув у роті гіркоту — він раптом зрозумів, наскільки сильно переймається здоров'ям дівчини. Томас хвилювався про неї, як про близьку людину.