Джеймс Дешнер - Бігун у Лабіринті

— Про бігунів? А для чого? — спитав Ньют після тривалої паузи. Його вочевидь спантеличило Томасове прохання.

— Просто цікаво.

Ньют метнув на нього підозріливий погляд.

— Ці хлопці — найкращі з найкращих. А інакше й бути не може. Тут усе залежить від них, — він підібрав камінець і жбурнув його, замислено спостерігаючи, як той підстрибом котиться по землі.

— А чому ти не з ними?

Ньют різко обернувся до Томаса.

— Був — поки кілька місяців тому не пошкодив ногу. Вона так і не загоїлася, — він мимоволі потягнувся рукою до кісточки і потер її. Обличчя скривилося, і Томасові здалося, що спричинив це не фізичний біль, а неприємні спогади.

— Як це сталося? — запитав Томас, поклавши собі викачати з хлопця якнайбільше інформації.

— Тікав од бісових гріверів, як іще? Мало не попався… — Ньют помовчав. — Досі здригаюся на саму думку, що був на волосину від Переміни.

Переміна. Томас був переконаний: коли він зрозуміє, що це таке, багато питань відпадуть самі собою.

— А до речі, що це таке? Що перемінюється? Невже після цього всі стають такими психами, як Бен, і кидаються на людей?

— Випадок Бена нетиповий. Ти, здається, хотів про бігунів поговорити? — своїм тоном Ньют недвозначно натякав на те, що тему Переміни закрито. Це лише дужче розпалило цікавість, але Томас був радий і тому, що розмова знову повертається до бігунів.

— Гаразд. Уважно слухаю.

— Як я сказав, вони найкращі з найкращих…

— І як ви їх добираєте? Перевіряєте на прудкість?

Ньют обдарував Томаса поблажливим поглядом і голосно зітхнув.

— Занадто вузько мислиш, зелений, або Томмі, якщо вже тобі так більше подобається. Прудкість — тільки одна з якостей бігуна. І не найголовніша, мушу сказати.

— Що ти маєш на увазі? — зацікавився Томас.

— Коли я кажу «найкращі з найкращих», то маю на увазі — найкращі у всьому. Щоб вижити в цьому клятому Лабіринті, треба бути кмітливим, прудким і дужим. Треба вміти приймати рішення і правильно оцінювати ступінь ризику, на який можна піти. Там немає місця дурості. А втім, і надмірній обережності теж, — Ньют відкинувся назад, спершись на лікті, й витягнув ноги. — Та й моторошно там, скажу по правді. Я геть не сумую за тими часами.

— А я гадав, грівери тільки ночами вилазять.

Нехай Томасу і призначено долею стати бігуном, та нариватися на одну з цих почвар дуже не хотілося.

— Зазвичай так.

— Тоді чого там боятися?

Про які ще жахи Томас має довідатися?

— Напруження, стрес, — зітхнув Ньют. — Схема Лабіринту змінюється щодня. Доводиться постійно тримати в голові розташування мурів, а потім ще наносити їх на довбані карти. Та найгірше — ти повсякчас трусишся, що не встигнеш повернутися назад. У простому лабіринті легко заблукати, а вже як щоночі стіни пересуваються , одна похибка — і капець: ніч у товаристві кровожерливих почвар тобі забезпечена. Лабіринт не для дурнів і легкодухів.

Томас насупився. Він ніяк не міг збагнути, що за непереборне чуття штовхає його в Лабіринт. А надто після вчорашніх подій. І все-таки його єство вимагало чимшвидше стати бігуном.

— А з чого раптом такий інтерес? — запитав Ньют.

Томас не квапився з відповіддю, боячись промовити це вголос.

— Я хочу стати бігуном.

Ньют обернувся і подивився йому в очі.

— Ти і тижня ще в нас не пробув, шлапак, а вже такі самогубні думки. Не зарано?

— Я не жартую.

Томас геть не розумів, щó спонукає його до цього, але нічого не міг із собою вдіяти. Фактично бажання стати бігуном було єдиним, що допомагало йому не зламатися в умовах, в яких він опинився.

Ньют так само невідривно дивився на Томаса.

— Я теж. Забудь про це. Ніхто ще не ставав бігуном першого ж місяця. Поминаючи вже перший тиждень. Тобі належить пройти дуже багато випробувань, перш ніж ми зможемо рекомендувати тебе наглядачу.

Томас звівся на ноги і заходився згортати спальний мішок.

— Ньюте, ти не зрозумів мене. Я не зможу цілий день вискубувати бур’яни — здурію. Гадки не маю, чим я займався до того, як мене відіслали сюди в залізному ящику, та нутром чую: бігун — моє призначення. Я впораюся.

Ньют пильно подивився на нього.

— Ніхто не спростовує цього, але ти маєш зачекати.

На Томаса накотилася хвиля нетерпіння.

— Але…

— Не сперечайся, Томмі, і просто повір. Почнеш усім язиком молоти, що ти надто хороший для сільськогосподарських робіт і тебе хоч зараз відпроваджуй у Лабіринт, — і наживеш собі купу ворогів. Пригальмуй.