Юрій Сорока - Легіон Хронос

– Ви не повірите, люб’язний Марк… як вас там… Светоній, але вони дуже ретельно намагались у мене влучити з цілком вогнепальної зброї.

– І все ж мушу наголосити – ніхто не мав наміру вас убивати. Ви просто не здогадуєтесь, на якому рівні знаходиться медицина у КВТП. Вони мали на меті вас підстрелити й викрасти. Повернути вас до життя навіть за умови серйозних поранень – справа кількох діб.

Дмитро відчув, як по його спині стікає холодний піт. Так просто все – підстрелити, а потім вилікувати. Як медведя, що утік з зоопарку й зазнав обстрілу транквілізаторами.

– Добре, якщо навіть все так, як ви кажете, навіщо комусь мене викрадати?

Марк Светоній похитав головою.

– Поки це закрита інформація. Скажіть краще, мої люди… мені доповідали, що вони…

– Вони загинули, – зітхнув Дмитро.

Марк Светоній встав з-за столу і повернувся до Дмитра спиною, розглядаючи щось у великому панорамному моніторі. Від хлопця не приховалось, що співрозмовник знаходиться у стані сильного душевного хвилювання. І цієї хвилини Дмитро відчув до нього якщо й не приязнь, то принаймні співчуття. Можливо, він дарма ставиться до нового знайомого так, як зазвичай ставиться затриманий правопорушник до свого слідчого.

– Як це сталось? – запитав за хвилину Марк Светоній.

Дмитро коротко переповів обставини зустрічі у бістро і убивства легіонера на ім’я Тревор. Згадав також, що той говорив про смерть свого напарника. Марк Светоній кілька секунд мовчав. Коли повернувся, його очі були вологими.

– Мушу визнати, у нашій роботі це звичне явище. Велика ціль потребує великих жертв, – мовив він глухим голосом.

Дмитро деякий час мовчав.

– Ви мені вибачте, пане Марк, але погодьтеся – все це виглядає досить дивно. Надто вже скидається на маячню душевнохворої людини.

– Що саме?

– Все. Від початку і до кінця.

– Лише для вас. Для мене це звичайна буденність.

– Легіонери, варвари… Я хотів би знати, яким боком до цього звичайний студент третього курсу технічного факультету?

– До цього ми повернемося пізніше. Боюсь, у двох словах мені важко буде вам все пояснити, тож робитимемо все поступово. На початковій стадії ви будете знати лише те, що вам необхідно знати. І повірте мені, ситуація, у яку ви потрапили, не є чиїмось дурним жартом. Все дуже й дуже серйозно.

– Судячи з того, що я бачив на подвір’ї вашої резиденції, жартами тут і не пахне.

– Саме так. Ми ведемо війну, і від її наслідків залежить надто багато. І ви опинилися тут зовсім не випадково. Просто наша війна торкнулась і вашого життя, хотіли ми того чи ні.

Марк Светоній говорив загадками, але Дмитро не поспішав вимагати на них відповіді. Натомість, спробував зайти з іншого боку.

– Скажіть, а чому саме Легіон?

Консул повернувся за стіл. Сів у своє «міністерське» крісло і відкинувся на спинку.

– Вас непокоять терміни?

– Не лише. Головним чином сам факт вашого існування. Але терміни також.

– З термінами все просто. Щоб не видумувати велосипед, під час створення Легіону Хронос наші попередники перейняли ієрархію, яка існувала у легіонах Давнього Риму. На мій погляд – найбільш бездоганну з тих, які пам’ятає військова історія людства. Командувач Легіону носить звання Консула, йому підпорядковується Легат, який, у свою чергу, є безпосереднім начальником для шести Військових Трибунів. Кожному з трибунів підпорядковується п’ятдесят дев’ять Центуріонів. Центурія нараховує сотню легіонерів. Є ще молодші офіцери, але зараз ми тут з вами не для того, щоб детально вивчати структуру і тактику дій нашої організації.

– А КВТП? Чому така назва?

– Вони самі себе так іменують, – знизав плечима Марк Светоній. – Конгрес Вільного Темпорального Простору. Як я вже казав, ці люди намагаються перебудувати світ під себе і не цураються жодних засобів. Спочатку вони були слабкими… Ми могли з ними впоратись без великих зусиль. Але поступово все ускладнювалось, тож зараз нагадує повномасштабні бойові дії. З десятками загиблих і сотнями поранених. Мені шкода, Дмитре, але ви, самі того не сподіваючись, попали у центр конфлікту.

– Пощастило, нічого казати.

– Ми не обираємо свою долю. Вона обирає нас.

Намагаючись перетравити інформацію, отриману за останні кілька хвилин, Дмитро помовчав.

– Я так думаю, це далеко не все, що вас цікавить?

– Звісно.

– Не переймайтесь, юначе, ви ще будете мати багато часу для того, щоб отримати відповіді на свої запитання.