Іван Єфремов - Білий Ріг

— Гавриленко! — гукнув лейтенант до мінного старшини. — Ви як поставили підривний капсуль в останній?

— Точнісінько як у всіх: дев’яносто метрів, товаришу лейтенант!

— Мабуть, підривний капсуль відмовив. Дивно, це в мене перший випадок, — промовив здивовано Ткачов.

У цю мить за півкабельтова праворуч від судна здійнявся низький водяний бугор. Ледь чутний удар долинув з глибини, зразу ж заглушений сильним сплеском хвилі, що вдарила в ніс. Корабель хитнуло. Ткачов ухопився за поручень, уривчасто спитав:

— Час, лейтенанте?

— Дві хвилини сорок п’ять секунд, — відповів Малютін.

— Ого! Значить, потонула майже на півкілометра, тому й вибух такий слабкий… Ясно, в підривному капсулі дефект… Ага, піймалися! — крикнув раптом Ткачов, прикипівши очима до того місця, де по схилах невисоких хвиль розпливалася величезна масна пляма.

Машина затихла, і знову чутливі підводні вуха гідрофонів насторожилися, стежачи за боротьбою вже підбитого ворожого човна. Почувся шум гвинтів, уже не рівний, а уривчастий, змовк, знову виник. «Ну й пірнули! Мабуть, заклепки течуть», — подумав Ткачов і послав за новим пеленгом ще дві бомби, не перестаючи стежити в бінокль за спіненою поверхнею води.

— Ліворуч за кормою предмет! — пролунав позаду голос червонофлотця.

Здивований невідповідністю щойно взятого пеленга і місцем виплиття, Ткачов рвучко обернувся, спрямував бінокль на невиразну червону пляму поблизу того місця, де була скинута остання бомба, і мало не відсахнувся од несподіванки. Лінзи бінокля в опаловому серпанку наблизили до його очей обриси гігантського червоно-бурого тіла серед рівномірного коливання хвиль. Це була якась тварина небачених розмірів і забарвлення. Ткачову здалося, що в неї широке тіло, велетенські плавці і могутня кругла шия: голова й хвіст ховалися у хвилях. Найдивовижнішою була гладенька шкіра, подекуди покрита зморшками і складками густо-червоного кольору, що переходить у темно-бурий.

— Праворуч від носа бульбашки!

Голос сигнальника повернув командира до дійсності, і Ткачов знову зосередив свою увагу на боротьбі з під. водним ворогом. Тисячі повітряних бульбашок укрили поверхню хвиль. За хвилину корабель стояв уже над місцем, звідки виходило повітря, і вслухався в глибину.

Раптом вода заклекотіла — це знизу відразу надійшла велика кількість повітря. Одночасно в гідрофонах виник короткий, тупий і невиразний гул. Люди мовчки дивилися. Корабель уже втратив хід і ставав лагом до хвилі. Минуло кілька хвилин. Останні повітряні бульбашки зникли. Жоден звук не долинав знизу в гідрофон. Тільки масна пляма розпливалася дедалі ширше, вирівнюючи загострені гребені хвиль.

Десь далеко внизу, під морською поверхнею, розбитий човен, що не зміг виплисти, провалювався все глибше в безодню, і нещадний тиск води видушував з нього повітря й масло. Ткачов дав кораблю хід і підійшов до Малютіна, що саме знімав навушники.

— Запишемо ще одного, лейтенанте, але, щоб остаточно переконатись, почекаємо трохи, послухаємо… Стривай, а як же страховище? — згадав він. — Хутчій до нього!

На місці, де з’явилася невідома тварина, моряків чекало розчарування: навіть сліду червоного страховища вже не було видно. Холодні хвилі були пустинні, скільки сягало око.

Ткачов з досадою протер пойняті сльозою від напруження очі: «Невже приверзлося? Та ні…»

Товариші, хто ще бачив цього… як його… звіра, що виринув? — звернувся він до команди корабля.

Відгукнулися зразу кілька червонофлотців і старшина Гавриленко, який присягався, що це не що інше, як морський змій, оглушений нашою бомбою.

— Ні, не змій, — перебив сигнальник Єпіфанов, — я бачив: тулуб у нього товстий, широкий і ласти є — хіба ж це змій?

— Ну, все одно не риба і не звір морський, а гад підводний, — обстоював своє Гавриленко.

Гавриленко випередив власний здогад Ткачова, що тварина була оглушена або вбита бомбою і випливла на поверхню. «Ех, досадно, що потонула! Піймати б таке чудо, — подумав Ткачов. — А тепер хто повірить?..»

Ніби вгадавши запитання командира, лейтенант Малютін відповів:

— Цей гад з глибини, глибоководна тварина, і стукнула його наша остання бомба, в якої зіпсований підривний капсуль. Вона пішла в глибину метрів на п’ятсот, звір якраз і виплив біля цього місця. Може, він потонув, а може, й опам’ятався… А втім, я все-таки встиг… — І Малютін витяг з кишені фотоапарат. — За якість не ручаюсь, а п’ять разів клацнув: дуже вже інтересна звірюка! Добре, що телеоб’єктив був пригвинчений.