Володимир Бабула - Пульс Всесвіту

Все відбулося саме так, як намалював доктор. Я засміявся:

— Як це вам вдається зробити?

Пегас глибоко зітхнув, а потім набундючився, щоб підкреслити серйозність хвилини:

— Я можу з відстані впливати на мозок людини! Звісно, це тільки початкова стадія відкриття, але шлях до нього вже знайдено.

— А що в кінці того шляху? В ім’я чого ви над цим працюєте? Хочете нав’язувати людям свої думки? — запитав я.

— Не зовсім так… Хочу навіювати людям спосіб мислення… тільки не свій…

Пегас хотів продовжувати свої пояснення, але я перебив:

— Коли ви мені вже розкрили так багато, то чи не можете пояснити, як ви впливаєте на людський мозок?

— І цю таємницю розкрию. Знаєте оцей апарат? — показав він у куток лабораторії.

— Напевно, це звичайний енцефалограф, — сказав я, глянувши на схематичний рисунок мозку, що світився на екрані приладу.

— Чудово! Отже, ви розумієте, в чому суть. Мій апарат, звісно, не енцефалограф. Він не тільки просліджує біоелектричні струми в корі головного мозку, але водночас допомагає мені читати думки. Хочете випробувати на собі?

Я кивнув головою на знак згоди. Пегас надів на мене якийсь шолом з безліччю електродів і вимкнув світло. Рисунок мозку на екрані засяяв дужче.

— Думайте напружено!.. Зосередьтесь на чомусь цілком певному… — весь час повторював доктор.

«Перпетуум-мобіле… перпетуум-мобіле…» — повторював я в думці. Рисунок мозку сяяв дедалі інтенсивніше. А Пегас перебігав гарячковим поглядом з екрана на екран.

— Гадаєте, що я божевільний? — сказав він докірливо.

— Звичайно, ні! — похитав я заперечливо головою. — Я вважаю, що ви — геній!

— Можливо… — невпевнено сказав Пегас. — Від божевілля до геніальності один крок. І навпаки… Але мій апарат показує, що ви говорите неправду.

Барвисті відблиски на рисунку мозку справді застрибали по складній, переплутаній лінії.

— Дарую вам це! — сказав Пегас прихильно. — Радий, що переконав вас у своїй правоті… Мій енцефалограф показує не тільки ділянку мозку, яка працює найінтенсивніше, але й приблизний зміст думок… Ну, що ж, досліди закінчено! — додав він суворо і, знявши з мене шолом, увімкнув світло.

Я дуже зрадів, що експеримент обмежився тільки цим.

— Скажіть, — звернувся я до Пегаса, — який все-таки зв’язок має ваш енцефалограф з дослідами на перехожих?.. Між іншим, чи знаєте ви, що такі експерименти протизаконні?

— Любий редакторе, я не такий наївний, як вам здається. Хіба марно я тримаю все в абсолютній таємниці?! А щодо мого енцефалографа… Я досліджую закони біоелектричних струмів мозку та можливість впливу на нього зовні. Як бачите, мені це вдається.

— Пробачте, — сказав я схвильовано. — Але я мушу повернутись до основного питання: з якою метою ви все це робите? Невже ви хочете стати необмеженим володарем світу?

— Ваш постріл не влучив, любий редакторе! Коли мені пощастить успішно закінчити свою працю, я вийду зі сховища і скромно признаюсь у звершенні великого подвигу!

— Що ви маєте на увазі під великим подвигом? Чому ви хочете насилувати людський мозок? Я не вірю, звичайно, що вам це вдасться зробити, але хотів би знати, який сенс бачите в оцьому неосяжному за своїми перспективами злочині, який ви замислили? Пробачте, але інакше розцінювати я не можу.

Пронизуючи поглядом, Пегас не зводив з мене очей.

— Не будьте необачні, редакторе! Навіщо такі гучні вислови? Я хочу бути корисним людству, хочу захистити його. От і все.

— Але від чого захистити, скажіть, прошу?

— Од війни. Від жахливої, смертельної війни…

Дивлячись палаючим поглядом кудись удалину крізь бетонні стіни, Пегас важко дихав і говорив безперервно. Я досі пам’ятаю кожне його слово, кожну інтонацію.

— Вас, певно, цікавить, як я хочу цього досягти. Я відкрив особливий вид гравітаційних хвиль, їх можна передавати на яку завгодно відстань. Ними можна впливати на біоелектричні процеси мозку; інакше кажучи — на мислення людини. В цьому й полягає суть мого найголовнішого відкриття. — Пегас зробив паузу і витер піт з лоба. — Вперше усвідомивши досягнуте, я спочатку розгубився, навіть злякався можливих наслідків. І раптом мене осяяла блискуча думка: а що, коли абсолютно і назавжди стерти з людського мозку думку про війну? І не тільки думку, але й пам’ять про неї, сховану десь в імлі підсвідомості.

— А чи зачеплять ваші таємничі промені саме цю частину пам’яті? — перебив я його нарешті.

— В усякому разі, я цього прагну. Але, на жаль, досліди з живими людьми пов’язані з великими ускладненнями.