Володимир Бабула: Пульс Всесвіту

— Це ваша лабораторія? — щиро здивувався я.

У Пегаса від задоволення заблищали очі.

— І так і ні, в залежності від того, як на це глянути… — почув я знайому відповідь. — Підземні коридори мої за правом пріоритету знахідки. Апарати я позичив на складі дослідного інституту.

— Позичили? — перепитав я іронічно.

— Власне, це не має значення, — холодно відповів Пегас. — Коли зрозумієте, які важливі проблеми розв’язуються в цій лабораторії, то погодитесь, що спосіб, яким я дістав необхідне обладнання, справді не має значення. Я працюю над двома грандіозними проблемами. Одна дасть людству необмежену силу, друга — врятує його від загибелі…

Слова хворого на манію величності аніскільки не здивували мене.

«Знову вічний двигун!» — згадав я бідолашних винахідників, що останнім часом посипались до редакції як із драного мішка.

— Я бачу, ви мені не вірите. Ні, я не божевільний і зараз переконаю вас у цьому. Моє перше величезне завдання — оволодіти гравітацією, силою земного тяжіння. Теоретично я вже розв’язав цю проблему, практично — ще не зовсім.

— А чому ви не експериментуєте в дослідному інституті? — запитав я. — Адже над цією проблемою працюють багато вчених. Самотужки ви її не розв’яжете.

— Я пильно стежу за успіхами інших і добре знаю, чого досягнуто в битві з гравітацією. Але я йду зовсім Іншим шляхом і вже виявив гравітаційні хвилі, аналогічні електромагнітним… А чому не експериментую в інституті? Просто не хочу, щоб хто-небудь скористався з результатів моєї довгорічної виснажливої праці. А з публікацією другого відкриття я затримуюсь насамперед тому, що його можуть використати проти людства, як у свій час атомну бомбу.

Розуміючи, що дальші заперечення зайві, я мовчки уважно стежив за Пегасом, який гаряче і з великим захопленням розповідав про битву з гравітацією. Він говорив про проблему, яку я повністю зрозумів тільки далеко пізніше.

— Отже, ви працюєте над гравітацією… А як вам пощастило перехопити сигнали супутника незабаром після його запуску? — запитав я зрештою, коли Пегас замовк.

— Саме тому, що я працюю над гравітацією, у мене є потужний приймач, яким я перевіряю зв’язок між гравітаційними та електромагнітними хвилями. Я досліджую хвилі різної довжини. Полюючи в ефірі, я тоді випадково натрапив на повідомлення про запуск супутника і довідався, яка довжина хвилі його радіопередавача. Після цього перехопити сигнали було вже неважко… Вас я згадав по закону асоціації, бо саме того вечора дочитав ваше фантастичне оповідання про штучні супутники Землі.

Я багатозначно поглянув на годинник.

— О ні, я ще не можу вас відпустити! — сказав Пегас, зрозумівши мій жест. — Адже я ще не ознайомив вас з другим своїм відкриттям, яке послужить темою для вашого фантастичного оповідання.

Схопивши мене за руку і раптово знизивши голос, наче побоюючись, що нас хтось може підслухати, він зашепотів:

— Ходімо!.. Пробачте, я трохи схвильований, але це хвилювання у мене мимоволі виникає від думки про велич відкриття. Коли ви зрозумієте, про що мова, то воно й на вас справить захоплююче враження. Насмілюсь запевнити, що ці історичні моменти ви запам’ятаєте на все життя…

Він мав рацію: лабораторію Пегаса я не забуду ніколи.

«Напишу про це. Обов’язково напишу. Але не оповідання, а чисту правду», — думав я в той час, коли він підводив мене до невеликого стола, на якому виднілись кілька маленьких екранів.

Пегас крутнув вимикач. Спалахнули сигнальні вічка. Почулось неголосне гудіння трансформаторів.

— Звичайне виробниче телебачення, — пояснював Пегас. — Дивіться уважно! Перший екран ліворуч — видно Малтезьку площу. Невеликий телевізійний передавач я встановив у вікні горища Ностицевого палацу. На другому екрані — загальний вигляд Ностицевої вулиці. Третій екран — вид на тротуар проти нашого будинку… Цікаво, правда?.. Погляньте, з Малтезької площі до нашої вулиці іде юнак. Ота он дівчина в темному закутку вулиці, мабуть, на нього чекає. А тепер, любий редакторе, будьте уважні! — голос Пегаса бринів переможно. — Я примушу цього юнака виконати кілька вправ. Він підкорятиметься мені так само, як підкоряється Ферда!

Доктор клацнув якимсь важельком, покрутив ручки. Дзижчання над нашими головами посилилось. І коли на одному екрані з’явилось перехоплене телеоб’єктивом обличчя юнака, Пегас поклав мені руку на плече:

— Запевняю вас, що коли юнак підійде до нашого будинку, він схопиться за голову, розгублено озирнеться і допитливо подивиться вгору. Злякана дівчина підбіжить до нього і раптом зробить йому реверанс…