Володимир Бабула - Пульс Всесвіту

— На нашу долю випало велике щастя безпосередньо зазирнути туманності в зуби! — жартував Василь Орлов. — Кому ще, крім нас, вдасться це зробити?

Він сміявся, а в голосі бринів розпач. Ні, ми цього не чули. Ми не хотіли чути. Навпаки, всі жартували, намагаючись підтримати один одного навіть надмірним оптимізмом. А Манго, як і раніше, надсилав на Землю зведення про результати наших досліджень, хоч ми вже давно втратили всяку надію, що нас колись почують.

Критичний місяць кінчається. Апаратура зафіксувала нову дійсність: за «Мертвою головою» ховається величезне темне тіло. Це зареєстрували незалежно один від одного всі гравіметри.

Годину тому з апаратної вискочив Манго.

— Ми врятовані! — кричав він у нестямі. — Наш корабель потрапив у сферу притягання темної зорі… Ми ухилилися від прямої лінії і летимо просто в центр темної плями «Мертвої голови»! Пролетимо крізь «очну яму»! — повторював він, ніби ми не розуміли, в чому справа.

Так, ми проминули туманність щасливо! Це була захоплююча мить, заради якої варто було жити!

Коли нас стиснула фосфоресціюючи імла, розбурхана, як хмара під час урагану, фіалково-темний небокрай почав поступово червоніти. Майже проти нас одна по одній згасали зорі, і утворився великий темний круг — невидима зоря. За розрахунками ми мали пройти повз неї на відстані однієї астрономічної одиниці.

Екран астротелевізора показав, що ми зустрілись із згасаючим сонцем. Немов шлак на розтопленій сталі, на його поверхні плавала темна кора. Крізь її численні тріщини виблискувало розжарене ядро.

Навколо мертвої зорі оберталися дві великі планети. Може, колись і на них вирувало життя, але тепер вони були напередодні загибелі. Рухаючись по спіралі, планети швидко наближались до центрального світила. Перша впала тоді, коли ми вже проминули дивовижну зорю. Це була грандіозна картина: два темні тіла злились; потім блиснуло неймовірне сяйво вибуху, і в усі боки полетіли пасма вогню.

Нестримно мчала до своєї загибелі й друга планета. Вона дедалі швидше оберталася навколо своєї гробниці і нарешті теж спалахнула.

Після цього зоря кілька разів розширювалась і стискалася так, ніби в ній пульсувало велетенське серце. І раптом блиснуло величезне сяйво, якому немає порівняння.

Зоря розірвалась. Розжарені шматки речовини, виверженої під час вибуху, з швидкістю кількасот кілометрів на секунду помчали у різні боки, заповнюючи весь простір.

— Коли світло цієї зорі долетить до нашої Землі, астрономи зафіксують появу «нової»… — задумливо сказав Василь Орлов. — І не знатимуть вони, що ми були свідками цього явища… А коли б дізналися, безперечно, позаздрили б нам…

— Нам справді пощастило, — сказав я лише для того, щоб розвіяти сумний настрій, що охопив нас при згадці про Землю.

— І навіть подвійно пощастило! — приєднався Манго, змушуючи себе посміхнутись. — Уявіть собі, що зоря влаштувала феєрверк тоді, коли ми були в межах її впливу. Не знаю, як ви, а я волію досліджувати полум’я спектроскопом, аніж власною рукою…

У науці нові факти викликають нові гіпотези, нові припущення, а ті, в свою чергу, вимагають подальших досліджень. Ми теж намагалися пояснити катастрофу мертвої зорі. Кілька днів жили в завзятих суперечках, але зрештою визнали гіпотезу Василя Орлова.

Він твердив, що Всесвіт пульсує. Величезні розжарені тіла — зорі чи сонця — викидають у простір речовину, з якої утворюються планети та інші тіла сонячних систем. Через певний час, на основі ще не встановлених законів, вивержена речовина знову повертається до материнської зорі. Це спричиняється до нестійкості. Термоядерний процес переходить критичну точку. Відбувається новий вибух, а отже, і утворення нових планет.

— А чи не трапляється так і у великих масштабах? — несподівано запитав Манго. — Можливо, так пульсує вся Галактика?.. Хто знає, може, мільярди зірок нашої системи з часом зберуться у розжарене серце Галактики… Буде новий вибух… Виникнуть нові зорі з новими світами… А потім знову і знову… Одним словом, пульс Всесвіту…

Ой, яке величезне, яке грандіозне завдання постало перед нами! То давайте ж перевіримо цю гіпотезу, друзі! Ніхто до нас ще не мав такої можливості. Ми — перші!

Василева гіпотеза про основний закон Всесвіту тимчасово примусила нас забути повсякденні турботи і навіть те, що ми з неймовірною швидкістю летимо геть від рідної Землі і немає в нас ані найменшої надії на повернення. Ми думаємо тепер тільки про наукову працю. Вимірюємо рух зірок, досліджуємо походження та склад туманностей, центр Галактики, все ще закритий непроникною запоною.