Георгій Ґуревич - Охайність розуму

— Ви тут посидьте, люба, вам поспішати нікуди.

З Юлею вона з самого початку взяла тон зневажливий. Навіть натякнула, що Леонід Данилович, професор, — людина широких інтересів, може захоплюватися навіть фокусниками, але це не означає, що фокусники і він, фахівець, рівня. Юля навіть хотіла було образитися, але розсудила, що пред’являти претензії ще смішніше.

Отже, вона залишилася одна, бо Кеша в цей час розшукував професора в далеких корпусах. Скористалася паузою, щоб увімкнути вікентор без свідків, злорадно подумавши: «Гаразд, подивимося, що нам скажуть, коли фокуси будуть продемонстровані».

І тут же хтось вимовив невиразним думкопошептом: «Новенька. Ще одна на нашу голову!»

Миршавий чоловік у піджаку заглядав у двері. У піджаку. Не в піжамі. Отже, не божевільний. Відлягло!

— Ганна Львівна вийшла? — спитав чоловік у піджаку. — А ви хто, новий доктор? Ні? А-а, знаю, ви дівчина, яка читає думки. Про вас тут усі говорять. А ви не палите? Папіросочку дозвольте…

Він запалив і сів за стіл з видом завсідника, продовжуючи розмову в тоні дещо протекційному:

— Телепатичний зв’язок — найбільше відкриття сучасності, ендопсихологія — це суперпсихологія, психологія атомного століття, вербальний зв’язок занадто повільний для століття ракет. Я сам читаю думки, я теж ендопсихолог. Ми з вами колеги, дівчино. Ось зараз, наприклад, ви подумали, що я хворий, — подумали ж? (Юля й справді подумала: «А цей в піджаку, часом, не божевільний?») Нас, ендопсихологів, багато хто вважає хворими, втім, ми воістину виходимо за межі вульгарної норми. Супернорма — рідкісний дар природи, Ганна Львівна не володіє супернормативним талантом, я допомагаю їй в особливо важких казусах. Взаємодопомога — це веління часу, веленіція епохальності.

«Ой, здається, божевільний! — подумала Юля, і холодок побіг у неї по спині. — Що робити? Втекти? Ще розсердиться».

— Ганна Львівна зараз прийде, — сказала вона, підбадьорюючи себе й лякаючи свого співрозмовника.

— Так, Ганна Львівна прийде й вас оформить звичайним порядком. Вона запитає, який сьогодні день тижня, — це називається «орієнтована в часі та в просторі». Запитає, що спільного між орлом і куркою і як ви розумієте прислів’я «Не в свої сани не сідай». І вас відведуть у призначені сани. Але не засмучуйтеся, дівчино-ендопсихолог, ви потрапите до вишуканого товариства. Ніде, запевняю вас, ніде я не зустрічав стільки талантів, до п’яти геніїв у п’ятимісній палаті. («Чи не цих геніїв мав на увазі Кеша?» — подумала Юля не без іронії.) Автори всеосяжних теорій, геніальних поем, світових рівнянь. Їхні думки важливі для вселенського благополуччя, їх осяяння величні. Ми, ендопсихологи, надіслані сюди, щоб охороняти їх. Адже тільки ми з нашою надлюдською чутливістю своєчасно можемо викрити ворожі наміри, шпигунів, що втираються в п’ятимісні палати, щоб украсти назріваючі теорії. Ніхто не замінить мене, дівчино, ніхто не замінить вас, дівчино. Пишайтеся: ваша місія священна, сокровенна, дорогоцінна. Коштовність сяє у Всесвіті завжди…

«Хоч би прийшов хто-небудь», — думала Юля, щулячись.

Нарешті в коридорі почувся різкий голос лікарки, що поверталася з ларка.

— Ти що, Улітін? — спитала вона Юліного співрозмовника. — Знову цигарки стріляєш? Іди в парк, там тебе дружина чекає, цілий кошик привезла. Я дозволила їй узяти тебе на день. Іди ж, навіщо час втрачаєш?

— Час сам по собі не має змісту, — сказав Улітін поважно. — Людина наповнює час. Людинонаповненість часу…

— Хворий? — пошепки запитала Юля, коли Улітін пішов нарешті.

— Типова шизофренія. Роздвоєння мислення, резонерство, тяга до словотворення. Втім, вам не варто пояснювати: ви читаєте думки нібито…

— Думки були такі ж, як слова, — сказала Юля. — Але з луною. Скаже й повторює секунди через дві.

— Так-так, мила, це характерно. А іноді відлуння буває через годину, через день. Бачу, що ви підготувалися, почитали підручники. Голос її був сповнений сарказму. — Так, так що я мала зробити? — спитала вона, гортаючи календар. — Яке сьогодні число, мила? Вісімнадцяте? А день тижня? Так-так, неділя, я й забула. Ну давайте знайомитися. Як вас звати? А прізвище? Школу ви закінчили вже? Невже ви так молодо виглядаєте, я вважала вас школяркою. Якого ж ви року народження? І добре вчилися? Так, я теж любила літературу. Пам’ятаю, в десятому класі писала твір: «Прислів’я у творах російських класиків». В Островського особливо багато матеріалу. Навіть в заголовки винесені прислів’я: «Бідність — не порок», «Не в свої сани не сідай», «На всякого мудреця досить простоти». До речі, як це ви розумієте: «На всякого мудреця…»