Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— До того, можна пронести з собою все, що завгодно, — сказав Анатолій. — Від пістолета до звичайної контрабанди.

— Чим ото мріяти про всяке неподобство, — зауважив Вадим, — краще вибирайте вільні місця.

— Ти мене не зрозумів, — сказав Анатолій. — Я мав на увазі, що дуже добре, коли впливом не можуть користуватись лихі люди.

— Яким класом летимо? — запитав Олександр.

— Вистачить і економного, — відповів Вадим. — Зайві розкоші — для біороботів. Для нас, невидимок, політ у будь-якому класі однаковий. Різниця лише в ступені підлещування до пасажира та якості харчу. Тобі, що? Не вистачає самоповаги?

— Так, все це вірно, — зітхнув Олександр. — Пригадую у Савченка: «Неможливо літати зі швидкістю світла. А, коли б і було можливо, то все одно: ніхто не побачить і не оцінить».

/* Савченко Володимир (1933) — письменник-фантаст, роман «Відкриття себе».*/

Хлопці влаштувались на сидіннях і задрімали.

Хвилин через двадцять Віктор несподівано прокинувся від того, що хтось сів йому на коліна і легенько вдарив по носу. Він відкрив очі і побачив прямо перед собою дівочу стрижену потилицю.

— Джейсоне! Тут щось є! Я на щось сіла! — залунав стривожений дівочий голос.

«Оцього тільки мені ще не вистачало» — спросоння подумав Вітьок.

Дівчина різко підхопилась, зробила крок в сторону і стала пильно дивитись на місце, де сидів Віктор.

— Джейсоне, перевір. Там щось є.

— Невже ти сама не бачиш, що крісло пусте? — відгукнувся хлопець.

— Так, дійсно нічого нема, — погодилась з ним дівчина. — Але ж щось там було…

— Не хвилюйся, знайдемо інше, — заспокоїв її Джейсон. — Ну от, є поруч пусті…

Вони сіли на пусті місця неподалік від Віктора.

«Вільних місць в літаку немає».

— Хоч вільних місць і немає, але тут зараз нікого нема. Нам часу вистачить, — хлопець допоміг дівчині сісти.

Вітя знову спробував заснути. Але молода парочка спокою не давала, двійка чогось вовтузилась. Віктор відкрив очі і побачив, як хлопець зробив дівчині укол в руку, а потім і дівчина також зробила хлопцеві укол.

— От бачиш, я ж тобі говорив, що не треба буде бігати до туалету, — говорив хлопець, ховаючи шприца у кишеньку сидіння. — Тут спокійно можна покейфувати, і ніхто нічого не запідозрить.

«Наркомани, — подумав Віктор. — Такі молоді, а вже втікають від дійсності…»

Він і раніше вже думав про явище наркоманії, про уявну боротьбу з нею будь-якої влади, про майже показну відстороненість суспільства. Виходило так, що владі вигідно мати справу з наркоманствуючою молоддю: з одного боку — мати додаткові фінансові канали, з другого — інструменти впливу на молодіжний, невгамовний, але такий покірний, коли він задурений наркотиками, натовп.

Свого часу Віктор навіть розробив щось на зразок програми профілактики наркоманії в суспільстві. Головним принципом цієї програми було визнання суспільством наркоманів психічно хворими людьми. Тобто такими хворими, в яких життєві цінності зміщені в сторону вживання наркотиків.

«Це дозволить відноситись до них як до хворих, з відповідними корективами. Він згадав твори Джека Лондона про прокажених, згадав про ізоляцію суспільством людей, які взагалі нічим йому не завинили — вони лише хворіли на невиліковну заразну хворобу.»

/*Лондон Джек (1876–1916) — письменник. У творах «Подорож на «Снарку», «Кулау-прокажений», «Прощавай, Джеку!» описав життя прокажених, зокрема на гавайському острові Молокаї, на початку 20 сторіччя.*/

«І навпаки, те ж саме суспільство чомусь не хоче визнавати наркоманію та алкоголізм, на відміну від прокази, штучними психічними захворюваннями, не хоче відповідно ставитись до них.»

«Тому доцільно було б виділити територію з розміщеними на ній виробничими, житловими спортивними, культурними спорудами, та віддаленістю її від найближчого населеного пункту не менш, як п'ятсот кілометрів.»

«Краще за все підійшов би Острів. Майже такий, як лондоновський Молокаї.»

«На цьому Острові всім хворим, які добровільно прибувають туди, забезпечується вільний та безкоштовний доступ до наркотиків та спиртних напоїв. Відповідно до цього, правила суспільної поведінки підтримуються мешканцями Острова.»

«Транспортний зв'язок з Островом здійснюється повітряним шляхом, наприклад, раз на місяць.»

«Особам, які зможуть зрозуміти згубність своєї звички та видужають, забезпечується право повернення до суспільства.»

«На час виконання програми ізоляція Острова з моря та повітря покладається на збройні сили.»