Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Так, пане президенте… Буде обов'язково зроблено, пане президенте… Я вас уважно слухаю, пане президенте… — Сашко не тільки скопіював інтонації керуючого банком, а й підлесливо вигнувся.

— А як всі вони реагували на «виставлених» нами охоронців! — вигукнув Анатолій.

— Їй бо! Суворих хлопців ми їм «виставили»! — сміявся Вадим. — У класичних чорних окулярах…

— Якби це було в реальності, то кожен з них запам'ятав би події сьогоднішнього дня на все життя. Ще б пак! До банку завітала найвища державна особа, — почав заспокоюватись Анатолій. — А втім, вони все це вже забули і ніколи не згадають.

— Як би там не було, а гроші в нас вже є, — підсумував Вадим. — Невеличку кількість грошей нам позичили президент, його дружина та директор ЦРУ з дружиною.

— Так, — погодився Віктор. — Але змушений визнати, що це, так би мовити, пограбування віку ніколи не стане відомим широкому загалу…

— Це не пограбування, — заперечив Олександр. — Ми залишили відповідні записки у особистій схованці президента… А позичені кошти перевели на чотири нових рахунка. Причому я подбав щоб наші картки були виготовлені без прізвищ та номерів.

— Це все добре, але пора займатись нагальними справами, — вів своє Анатолій.

— Найнагальніша справа — пообідати! — заявив Олександр. — Хлопці, а де тут можна поїсти звичайного борщу? Не отієї піцци та отих гамбургерів, а справжнього борщу.

— До речі, я чув, що на деяких міжнародних виставках ця страва користується такою популярністю, що у московських павільйонах її пропонують під назвою «російський борщ». Ще трохи і будуть пропонувати супи з гнізд російських ластівок або російський черепаховий… А поки що, мабуть побоюються, що тоді можуть з'явитися французькі щі або німецькі пельмені… Російського борщу не може бути, тому що справжня хазяйка при приготуванні справжнього борщу використовує виключно буряк, а не свьoклу, — пожартував Віктор.

Хлопці посміхнулись цьому жарту.

— І я б не відмовився від борщечку, особливо з молодої капустки, — замріяно підвів очі вгору Віктор. — Та ще й з молоденьким часничком…

— В Канаді, може, і знайдемо щось поїсти з української кухні, — сказав Анатолій.

— Не ятри душу, — озвався Олександр. — А, може, заскочимо в якийсь ресторан?

— Сашко завжди мислить конкретно, — зауважив Віктор. — Пропоную зараз у банкоматі отримати кишенькові гроші та перехопити щось попоїсти у першому ресторані по дорозі в аеропорт.

Хлопці отримали гроші.

— Пропоную трохи «матеріалізуватись», — сказав Анатолій. — Повторимо фокус з перетворенням, але замість жінок уявимо особу чоловічої статі.

— Підходить, — погодився Сашко. — В якості образа пропоную Степанкова.

/* Степанков Костянтин (1928–2004) — відомий актор, народний артист СРСР.*/

— От ти їм і будеш, — запропонував Вадим і посміхнувся. — Досвід є…

Сашко-Степанков не образився, підізвав таксі і хлопці сіли в машину.

— В аеропорт, — розпорядився Сашко.

— Вам в який?

— А нам все одно…

— Як щодо Міжнародного?

— Аби тільки швидко…

Хлопці їхали по столиці та роздивлялись визначні пам'ятки міста.

— Щось довгенько ми їдемо… — засумнівався Олександр.

— Скоро під'їдемо, — заспокоїв водій.

Нарешті прибули до аеропорту.

— Шістдесят доларів, — дорогувато буде, — сказав економний Анатолій, коли таксист озвучив ціну.

— Не хвилюйся, нам все одно — президент платить, — заспокоїв його Сашко.

В приміщенні аеропорту вони рушили до табло розкладу польотів, попередньо перевіривши чи немає поблизу маленьких дітей.

— Нам потрібно, — Вадим розвернув роздруковану карту кристалічної структури Землі, — до Альберти.

/*Альберта — провінція Канади.*/

Він випрямився і побачив прямо перед собою охоронця аеропорту, який поважно йшов прямо на нього. Вадим зробив крок в сторону і пропустив того.

— А в самій Альберті куди? До Калгарі? — запитав Віктор.

— Скоріше, до Едмонтона, — відповів Вадим. — А там доберемось Мітинг Кріку на попутках.

— Так, що у нас на Едмонтон? — Олександр подивився на розклад.

— Прямого рейсу на Едмонтон, здається, немає. Але можемо дістатись Канади і з пересадкою, — відповів йому Віктор.

Як намітили, так і зробили: вирішили летіти до Едмонтону з пересадкою у Денвері.

— Як приємно подорожувати без цієї бюрократичної тяганини! — радісно вигукнув Сашко, коли хлопці безперешкодно проминувши всі пункти стандартних перевірок, опинились на борту літака.