Владимир Кучмук - Програмування на мові Довіря

— Дійсно, — підтримав тему Анатолій. — Дерева здійснюють безпосередній зв'язок із Землею. Здається, це саме те, що ми шукали в Канаді. Дон Хуан дивиться на нашу планету, як на живе єство.

— А ось іще одна цікавинка, — привернув увагу хлопців Віктор. — «Усе людство відійшло від абстрактного, хоча колись ми, мабуть, були дуже близькі до нього. Воно, безумовно, було тією силою, що підтримувала нас. Потім відбулося щось таке, що відвернуло нас від абстрактного. Тепер ми не можемо повернутися до нього назад». І далі. «Суттю наших труднощів у поверненні назад до абстрактного є наша відмова прийняти можливість знання без чи слів навіть без думок».

— Малевич! — вигукнув Сашко. — Чорний квадрат на білому тлі! Червоний квадрат! Абстракції у чистому вигляді!

/*Малевич Казімір (1878–1935) — видатний художник, основоположник одного з видів абстрактного мистецтва — супрематизму. Концепція чорного, червоного та білого квадратів — чиста філософія чистого мистецтва.*/

— Футуризм! — в захопленні додав Анатолій.

— Кубофутуризм, — уточнив Вадим.

— Інтуїтивне відчуття абстрактного, — сформулював Віктор. — Завжди були і є такі люди, які відчували і відчувають світ інакше. Наприклад, той самий чорний квадрат може бути, — він подивився у книжку, — символом велетенського озера німого знання, яке є всередині кожної людської істоти, і про яке кожен з нас знає інтуїтивно.

— Але багато хто про це не здогадується, — продовжив думку Анатолій. — Я ось згадав геніальне відчуття Марка Твена, який відверто абстрагував в одному з своїх творів. Пригадую, що там він писав про одного кравця. Той кравець писав такі вірші, які не снилися Гомерові і Шекспіру, проте ніхто не хотів їх друкувати, ніхто не читав їх, крім його сусідів, які сміялися з нього. Але в абстрактному раю Марка Твена він стояв поряд з Буддою, значно вище Шекспіра.

/*Твен Марк (1835–1910) — письменник, автор багатьох творів, серед яких «Подорож капітана Стормфілда до раю».*/

— У цьому сутність Темного моря усвідомлення, — сказав Вадим. — В ньому нічого не пропадає, і збирається геть усе, про що думала людина, навіть, коли не встигла з різних причин опублікувати свої думки.

— Мабуть це мав на увазі Булгаков, коли стверджував, що рукописи не горять, — додав Сашко.

/*Булгаков Михайло (1891–1940) — письменник, драматург.*/

— Щодо відчуття, — сказав Вадим. — Можу додати, що Хуан Матус часто згадує про відчуття власної важливості, яке, на мою думку, є для людини свого роду попередньою огорожею для свідомого проникнення у ПсиВсесвіт. — він відкрив книжку на черговій закладинці. — Ось послухайте: «непохитне прагнення раціональної людини твердо дотримувати образа себе — це спосіб надійно застрахувати своє дрімуче неуцтво. Вона, наприклад, ігнорує той факт, що магія — це не заклинання, не магічні формули, не фокус-покус, але воля сприйняття не тільки повсякденного світу, але і будь-якого іншого, доступного людській істоті». До речі, мене зацікавило ще одне його висловлення, про те що у нього залишалося дуже мало часу, щоб зробити щось, перед тим як світ спіймає мене у свої пастки.

— Світ ловив мене і не спіймав? — запитав Анатолій.

— Дуже цікава думка, — сказав Олександр. — Невже Григорій Сковорода був нагвалем?

— Не виключено, — відповів Вадим. — Але, думаю, що простого збігу слів дуже мало для такого важливого припущення. Хоча… Все може бути. На всяк випадок, пропоную тримати у пам'яті.

— Є пропозиція на сьогодні припинити роботу і трохи відпочити, — встав зі свого місця Анатолій. — Дуже багато даних, треба все усвідомити. Та й батьки нас зачекались.

— Приймається, — схвалив рішення Віктор. — Гайда до басейну!

Тим часом директор ЦРУ жалкував за своїм рішенням щодо розбивки роботи по днях тижня: його регулярно турбували з Білого Дому і настирливо цікавились просуванням справи, але, як добрий розвідник, він чітко розумів, що для успішної подальшої розмови щодо з'ясування механізму впливу, йому треба «відкрити кредит довіри», тобто задля досягнення своєї мети треба не тиснути на хлопців, а м'яко підвести їх до відкриття таємниці.

Його дуже дивувало, більше того, він просто не розумів чому хлопці так відверто обговорюють питання. Вони аніскільки не схожі на тих, хто не здогадується, що за ними встановлено постійне стеження.

«Тоді чому вони так себе ведуть?» — це питання не виходило з голови досвідченого розвідника. — «Невже їм дійсно нема чого приховувати? А може вони за вдаваною відвертістю приховують головне?»