Ричард Морган - Видозмінений вуглець

— А звідки ви могли почути? Вони вважають, що людину неможливо оцифрувати, не загубивши її душі.

— Отже, ця віра не дуже поширена.

— Лише на Землі, — похмуро сказала вона. — Здається, Ватикан — це їхня головна церква — профінансував парочку кріокораблів на Зорепад і Латімер…

— Я бував на Латімері й жодного разу не натрапляв на таке.

— Кораблі відлетіли лише на межі століть, Ковачу. Їм ще пару десятиліть туди летіти.

Ми почали обходити зібрання, і якась молода жінка з туго стягнутим у хвіст волоссям простягнула мені листівку. Її різкий жест спровокував розхитані рефлекси мого чохла, і я зробив блок, перш ніж устиг його опанувати. Жінка з суворими очима так і не прибрала листівки, і я взяв її з замирницькою усмішкою.

— Вони не мають права, — сказала жінка.

— О, я згоден…

— Лише Господь, Бог наш, може врятувати вашу душу.

— Я… — та Крістін Ортеґа вже рішучо потягнула мене геть, тримаючи однією рукою за передпліччя; її рухи свідчили про багатющий досвід. Я відірвався від неї — ґречно, але так само рішучо.

— Ми кудись поспішаємо?

— Так, думаю, нам обом не до того, — просто сказала вона й озирнулася на своїх колег, які тим часом самі відбивалися від листівок.

— Може, я хотів із нею поговорити.

— Та невже? Мені здалося, ніби ви хотіли врізати їй під дих.

— То все чохол. Я думаю, що він колись давно пройшов певну нейрохімічну обробку, а вона її запустила. Розумієте, більшість людей після завантаження лежать по кілька годин. Я трохи на нервах.

Я пильно поглянув на листівку, яку тримав у руках. Вона зверталася до мене з риторичним запитанням: «ЧИ МОЖЕ МАШИНА ВРЯТУВАТИ ВАШУ ДУШУ?» Слово «машина» було надруковано шрифтом, який мав нагадувати архаїчний дисплей комп’ютера. «Душу» було надруковано плавними стереографічними літерами, що танцювали по всій сторінці. Я перевернув листівку, шукаючи відповіді.

«НІ!!!!!»

— Отже, кріогенна гібернація — це нормально, а оцифрований людський вантаж — ні. Цікаво, — я задумливо озирнувся на блискучі плакати. — Що таке Резолюція 653?

— Це — прецедентна справа, що зараз розглядається в Суді ООН, — стисло пояснила Ортеґа. — Прокуратура Бей-Сіті хоче надіслати повістку одній католичці, яка перебуває на зберіганні. Вона — дуже важливий свідок. Ватикан заявляє, що та вже мертва і в руках Божих. Називає це блюзнірством.

— Зрозуміло. Отже, тут ви не розриваєтеся між двох вогнів.

Вона зупинилася й повернулася до мене.

— Ковачу, я ненавиджу цих клятих фриків. Вони заїдають нас уже майже дві з половиною тисячі років. Вони завдали більше горя, ніж будь-яка інша організація в історії. Ну, ради Бога, вони ж навіть не дозволяють своїм прибічникам вдаватися до контролю народжуваності, а ще виступали проти всіх суттєвих медичних досягнень за останні п’ять століть. Чи не єдине, що можна сказати на їхню користь, — це те, що ця петрушка з ЦЛВ не дала їм поширитися так само, як решті людства.

Везти мене, як виявилося, зібралися на побитому, але, безперечно, крутому на вигляд транспортному «Локгід-Мітомі», пофарбованому, вочевидь, у кольори поліції. Я вже літав «Локгід-Мітомами» на Шарії, але вони були суціль пофарбовані у тьмяний радіовідбивальний чорний колір. Порівняно з ними червоні та білі смуги на цьому транспорті здавалися претензійними. У пілотській кабіні закляк пілот у таких самих сонячних окулярах, як і в решти маленької компашки Ортеґи. Люк у череві катера вже було піднято. Коли ми вилізли на борт, Ортеґа постукала по комінгсу люка, і турбіни прокинулися й зашепотіли.

Я допоміг одному з ірокезів опустити люк вручну, знайшов опору, щоб не впасти під час підйому катера, і підійшов до місця біля вікна. Ми поступово здіймалися вгору, а я тим часом витягнув шию, щоб не губити з поля зору натовп унизу. На висоті близько ста метрів транспорт вирівнявся і трохи опустив носа. Я відкинувся назад, падаючи в обійми автоформи, і побачив, що Ортеґа за мною стежить.

— Досі цікаво, еге ж? — запитала вона.

— Я почуваюся туристом. Може, відповісте на запитання?

— Якщо зможу.

— Ну, якщо ці чуваки не вдаються до контролю народжуваності, то їх має бути достобіса, еге ж? А Землю в наш час не можна назвати центром активності, отже… Чому вони не заправляють усім?

Ортеґа та її люди обмінялися лиховісними посмішками.

— Зберігання, — промовив ірокез ліворуч від мене.

Я ляснув себе по карку, а тоді замислився, чи користуються цим жестом тут. Саме там, усе ж таки, зазвичай розміщують кортикальну пам’ять, але культурні особливості не завжди працюють так.