Ричард Морган - Зламані янголи

— Одній кінець. Решта зграї не забариться. Пригаси швидкість. Посади нас на палубу й заряди обманку.

Вони прийшли з заходу, помчавши морським дном, наче гладкі циліндричні павуки, приваблені жорстокою смертю сестри. Я відчув, як шатл нахилився вперед, коли Шнайдер зменшив висоту польоту до якихось десяти метрів, і сильний удар, коли він випустив тримачі з обманними бомбами. Я швидко оглянув міни. Сім із них зібралися докупи. Зазвичай вони сновигали зграями по п’ять штук, тож це, певно, були залишки двох груп, але хто так прорідив їхні лави, було для мене таємницею. Судячи з того, що я читав у звітах, у цих водах від початку війни не було нічого, крім рибальських човнів. Морське дно було всіяне ними.

Я прицілився в міну попереду й майже невимушено її підстрелив. У мене на очах із решти шести мін вирвалися перші торпеди й вилетіли з води до нас.

— Вони на нас напали.

— Бачу, — лаконічно відповів Шнайдер, і шатл, ухиляючись, описав криву. Я засипав море мікроснарядами в режимі автопошуку.

Назва «розумна міна» неправильна. Насправді вони досить дурні. Безперечно, їх створюють для такого вузького діапазону дій, що програмувати для них великий інтелект небажано. Вони прикріплюються до морського дна клешнею, що забезпечує стабільність запуску, й чекають, поки щось не промине їх згори. Деякі здатні заритися досить глибоко, щоби сховатися від спектросканерів, деякі маскуються під уламки на дні. Це, по суті, статична зброя. В русі вони таки можуть битися, але тоді в них страждає точність.

Що ще краще, їхній розум оснащений категоричною системою виявлення цілей «або-або», що мітить усі об’єкти на поверхні або в повітрі, перш ніж у них вистрілить міна. У повітряний транспорт вона стріляє мікроснарядами класу «поверхня-повітря», у кораблі — торпедами. Торпеди можуть у крайньому випадку переходити в ракетний режим, скидаючи з себе на рівні поверхні рушійні системи та злітаючи за допомогою грубих малотягових ракетних двигунів, але вони повільні.

Ми були сприйняті як корабель, бо перебували майже на рівні поверхні та скинули швидкість так, що мало не зависли. Торпеди виринули в нашій тіні, нічого не знайшли, а мікроснаряди в режимі автопошуку знищили їх, поки вони намагалися скинути з себе підводні двигуни. Тим часом розсіяні мікроснаряди, які я запустив, знайшли та знищили дві, ні, заждіть, три з мін. За такої швидкості…

Несправність.

Несправність.

Несправність.

У верхній лівій частині мого поля зору запульсував індикатор збою й почалася прокрутка деталей. Читати їх мені було ніколи. Засоби керування вогнем у моїх руках ні на що не реагували, їх заклинило, а наступні два мікроснаряди лишались у своїх пускових тримачах на запобіжниках. У мене в голові метеором промайнуло: «Срані нафталінові надлишки ООН». Я рвучко натиснув на опцію аварійного авторемонту. Примітивний мозок шатла, спрямований на усунення збоїв, зайнявся заклиненими схемами. Часу не було. Їхнє лагодження могло зайняти аж кілька хвилин. Із поверхні в повітря злетіли останні три міни, взявши курс на нас.

— Ш…

Шнайдер, попри всі свої недоліки, добре літав. Не встиг я вимовити цей склад, як він уже поставив шатл на хвіст.

Ми кинулись у небо, за нами шлейфом потягнувся рій ракет «поверхня-повітря», а моя голова різко вдарилася об спинку сидіння.

— В мене заклинило.

— Знаю, — напружено відповів він.

— Засипте їх обманкою, — спробував я перекричати сигнали небезпечного зближення, що верещали у моїх вухах. Показник висоти з блиманням перевалив за кілометрову позначку.

— Є.

Шатл загупав, випускаючи обманні бомби. Вони здетонували за нами дві секунди по тому, всіявши небо крихітними електронними закусками. Серед обманних цілей вогонь снарядів «поверхня-повітря» загубився. На панелі озброєння збоку мого поля зору спалахнув зелений індикатор дозволу, і пусковий пристрій, наче підтверджуючи це, виконав останню свою команду, на якій його заклинило, й запустив два мікроснаряди, що чекали, у вільний від цілей простір перед нами. Шнайдер біля мене скрикнув і крутнув шатлом. Завдяки запізнілій компенсації високоманеврених полів я відчув, як на повороті мої нутрощі захвилювалися, як неспокійна вода, і я подумав: «Сподіваюся, Таня Вардані останнім часом нічого не їла».

На мить ми зависли на крилах АГ-полів шатла, а тоді Шнайдер зупинив підйом і ми різко опустилися до поверхні моря. З води нам назустріч вилетіла друга порція ракет.