Ричард Морган - Пробуджені фурії

Мені раптом захотілося знову присісти. Тремтіння через станерний шок знову охопило мене від черева вгору до голови так, що в ній затуманилося. Я проковтнув нудоту і спробував зберегти ясність думки у гаморі раптово пригаданих подробиць. Лаконічна, убивча діяльність Сильвиних «Пролаз» проти скорпіогармати і її групи.

Уся ваша життєва система ворожа до нашої.

Ага. А крім того, ми хочемо цю драну землю собі.

Орр зі своїм ломом стояв над нефункціональним каракурі в тунелі під Дравою. То як, ми його вимкнемо чи ні?

Списантська бравада на борту «Зброї для Гевари», доволі смішна абсурдністю припущення, поки не розглянути її в більш значущому контексті.

Щойно знайдеш спосіб списати орбітальний супутник, Ласе, дай нам знати.

Підтримую. Зніми з неба супутник, і Міці Гарлан смоктатиме тобі щоранку, поки ти житимеш.

От трясця.

— Ти справді думаєш, що вона на це здатна? — приголомшено спитав я. — Розмовляти з супутниками?

Він вишкірив зуби. То було що завгодно, але не усмішка.

— Таку, з того, що я знаю, може бути, що вона вже з ними говорить. Зараз ми накололи її седативами, і «Цзен» відстежує її активність, але ми ніяк не можемо знати, що вона встигла зробити раніше.

— А якщо вона почне?

Він знизав плечима і відвернувся.

— На цей випадок я маю накази.

— О, чудово. Дуже конструктивно.

— Таку, розумнику мій, а який у мене вибір? — в його голосі проскочив відчай. — Ти ж знаєш, яке дивне лайно коїться на Новому Хоко. Віймінти, які роблять те, чого не повинні робити, віймінти, збудовані за параметрами, яких ніхто не пам’ятає з часів Виселення. Усі думають, що це якась еволюція машин, що це дорослі нанотехнології, але що як ні? Що як це спричинили списанти? Що як супутники прокидаються, бо вловили сигнал чільницького софту, тож вони в свою чергу роблять щось із віймінтами? Ці штукенції створені взаємодіяти з машинними системами марсіян, наскільки ми розуміємо, і з Латімера передають, що воно працює. То чого б йому також не працювати тут?

Я дивився на Сильву Ошіму, і в моїй голові лунав голос Яди.

…це бурмотіння, втрати тями, прибуття на місця, на яких уже хтось відпрацював, це все пост-Іямонське…

…кілька разів ми насувалися на точки активності віймінтів, а на той час, як туди добиралися, там уже все закінчувалося. Скидалося на те, що вони билися одні з одними…

Мої думки погнали вулицями, які відкрила для них посланська інтуїція Муракамі. Що як вони не билися одні з одними? Або що як…

Напівпритомна Сильва бурмотіла на койці в Драві. Воно знало мене. Наче старого друга. Наче…

Жінка, що називалася Надею Макітою, коли лежала на іншій койці на борту «Острова Бубін».

Григорій. Там унизу є щось, що звучить як «Григорій».

— Ті люди, що лежать у тебе в кишені, — тихо сказав я до Муракамі. — Ті, кого ти вбив заради стабільнішого майбутнього для нас усіх. Вони всі вірили, що це Квеллкриста Сокольнича.

— Ну, віра — цікава штука, Таку, — він дивився повз гравіноші, і в його голосі зовсім не чулося гумору. — Ти посланець, тобі це відомо.

— Так. То в що віриш ти?

Він помовчав хвильку. Тоді труснув головою і глянув на мене прямо.

— У що я вірю, Таку? Я вірю, що ми от-от розшифруємо ключі до марсіянської цивілізації, і тоді повернення до життя справді померлих здаватиметься нам маленькою і відносно незначною подією.

— Ти думаєш, це вона?

— Мені все одно, вона це чи ні. Це нічого не змінює.

Томазеллі гукнула. «Паля» висунулася з-за руїн Шегешварової ферми, наче якийсь велетенський неповороткий слоновий скат-кіборг. Ризикуючи новим нападом нудоти, я обережно накрутив нейрохімію і розпізнав Меллорі, що стояв у бойовій рубці зі своїм радистом і кількома іншими піратами, яких я не впізнав. Я підступив ближче до Муракамі.

— У мене є ще одне питання, Тоде. Що ти робитимеш із нами? Зі мною і Вірджинією?

— Ну, — він так енергійно потер коротко стрижену голову, що з неї злетів туманець краплинок. На обличчі з’явився натяк на усмішку, ніби повернення розмови до практичних тем було возз’єднанням зі старим другом. — Усе трохи проблематично, але ми щось придумаємо. За теперішнього стану справ, вони, певно, зажадали б або щоб я вас обох засадив, або щоб обох стер. Посланці-ренегати нинішньому урядові не припадуть до вподоби.

Я втомлено кивнув.

— І тому?

Усмішка налилася силою.

— І тому нехай ідуть у сраку. Ти посланець, Таку. І вона теж. Те, що ти втратив свої клубні привілеї, не означає, що ти не свій. Те, що ти пішов із Корпусу, не змінює того, ким ти є. Думаєш, я просто забуду про це тільки тому, що банда брудних земних політиків шукає цапа-відбувайла?