Ричард Морган - Пробуджені фурії

— Усі врешті ламаються, Таку. Ти ж знаєш. На віртуальному допиті або ламаєшся або божеволієш, а з теперішніми технологіями можна відновити допитуваних навіть після такого. — Посмішка переросла у щось жорсткіше й не менш неприємне. — Хай там як, це неважливо. Наш улюблений віковічний лідер Конрад ніколи не дізнається, що ми з неї витягли чи не витягли. Він просто припустить найгірше і припаде до ноги. Або я закличу ударну групу, спалю під ним Рильські Скелі, а тоді покладу його і всю його падлючу родину на ЕМП.

Я кивнув, дивлячись ген в Обшир з напівусмішкою, як мені здавалося.

— Ти говориш майже як квелліст. Це майже те саме, що хотілося зробити їм. Аж шкода, що ти не можеш дійти з ними якоїсь згоди. Але ж насправді це не зовсім те, для чого ти тут. — Я різко перевів погляд на його обличчя. — Хіба не так?

— Га? — але він не дуже старався, і в куточках його губ зачаїлася усмішка.

— Годі, Тоде. Ти прийшов із найпередовішим психографічним апаратом, твоя подружка Лібек перед цим була на завданні на Латімері. Ви кудись забрали Ошіму. І ти кажеш, що ця гулянка триває вже чотири роки, що дуже тісно пов’язує її з початком Ініціативи Мечека. Ви тут не через квеллістів, а щоб наглядати за технологіями списантів.

Усмішка виповзла на поверхню.

— Дуже проникливо. Але насправді ти помиляєшся. Ми тут з обох причин. Протекторат паскудить свої штанці саме через нашарування передових списантських технологій на залишкову присутність квеллізму. Це, і, звісно, супутники.

— Супутники? — я блимнув на нього. — А до чого тут супутники?

— Наразі ні до чого. І хочеться, щоб так воно й залишалося. Але з технологіями списантів уже ні в чому не можна бути впевненим.

Я похитав головою, намагаючись струсити з неї заніміння.

— Що? Чому?

— Тому що, — серйозно сказав він. — Довбане лайно, здається, працює.

Тіло Сильви Ошіми винесли з тюкувальної станції на масивних сірих гравісанях із позначками «Цзен» і загнутим пластиковим щитом, що прикривав її від дощу. Лібек вела сани з пульта, який тримала в руці, а інша жінка, яка здалася мені Томазеллі, йшла позаду з системою нагляду на плечі, також із логотипом «Цзен». Коли вони вийшли, я спромігся зіпнутися на ноги, і Муракамі, на диво, нібито був не проти. Ми мовчки стояли разом, як жалібники на якійсь похоронній процесії минулого тисячоліття, і стежили за рухом гравітаційного ліжка і його пацієнта. Дивлячись на обличчя Сильви Ошіми, я пригадав оздоблений кам’яний садок на вершині Рильських Скель, як вона лежала там на ношах, і в мене блиснула думка, що як на призвідницю нової революційної ери ця жінка забагато часу проводила непритомною і прив’язаною до пристроїв для пересування немічних. Цього разу її очі під прозорим покривом були розплющені, але, здається, все одно нічого не помічали. Якби не екран із життєвими показниками, вбудований над головою, можна було повірити, що дивишся на труп.

Так і є, Таку. Ти дивишся на труп революції квеллістів. Це було все, що вони мали, а тепер, коли Кої та інші зникли, її вже ніхто не відродить.

Мене насправді не шокувало те, що Муракамі стратив Кої, Бразила і Трес, я очікував цього, відтоді як прокинувся. Я бачив це на обличчі Вірджинії Відаури, коли вона тулилася до причальної тумби, коли вона плювалася словами — це було не більш як підтвердження. А коли Муракамі діловито кивнув і показав мені жменю щойно видобутих кортикальних пам’ятей, я пережив тільки гидке відчуття того, що я дивлюся в дзеркало на якусь смертельно скалічену версію себе.

— Годі тобі, Таку, — він знову запхав пам’яті до кишені костюма-невидимця і, скривившись, зневажливо витер руки. — Ти ж розумієш, що я не мав вибору. Я вже казав, що ми не можемо дозволити собі повтору Виселення. Не в останню чергу тому, що цей народ ніяк не міг би перемогти, а Протекторат узявся б чавити все чоботами — кому б того хотілося?

Вірджинія Відаура плюнула в нього. То була непогана спроба, зважаючи на те, що вона й досі спиралася на причальну тумбу за три чи чотири метри від нього. Муракамі зітхнув.

— Трясця, та ти просто задумайся на хвилинку, Вірджиніє. Подумай, що повстання неоквеллістів зробить із цією планетою. Думаєш, на Адорасьйон було важко? Думаєш, на Шарії сталося казна-що? То були забавки у порівнянні з тим, що сталося б тут, якби твої пляжні гуляки підняли штандарт революції. Повір мені, уряд Гапети не колупався б у сраці. Це рішучі радикали з необмеженими правами. Вони розчавлять будь-що схоже на переворот на будь-якій заселеній планеті, і якщо для того, щоб його придушити, знадобиться планетарне бомбардування, то вони й до нього вдадуться.