Ричард Морган - Пробуджені фурії

— Так, — різонула вона. — І ми мусимо прийняти це за модель урядового правління, га? Корумповане олігархічне панування, підтримане непереборною військовою силою.

Муракамі знову знизав плечима.

— Не розумію чому ні. З історичної перспективи — воно працює. Людям подобається робити те, що їм сказано. І ця ж олігархія не така погана, хіба ні? Подивися на умови, в яких люди живуть. Ми вже не бачимо бідності й пригнічення часів Заселення. Цього вже три століття, як немає.

— А чому його не стало? — голос Відаури притих. Я почав непокоїтися, чи нема в неї струсу. Заточені під серфінг чохли міцні, але їх не проектують на випадок таких ушкоджень обличчя, якого вона зазнала. — Бісовий ти дурню. Це тому що їм дали по потилиці квеллісти.

Муракамі роздратовано махнув руками.

— Нехай, значить вони виконали своє завдання. Вони нам більше не потрібні.

— Лайно це краб’яче, Муракамі, і ти це знаєш. — Але Відаура, говорячи це, порожніми очима дивилася на мене. — Влада — це не структура, а динамічна система. Вона або накопичується нагорі, або розповсюджується. Квеллізм запустив процес розповсюдження, а гімнюки з Міллспорта відтоді намагаються розвернути потік. Наразі вона знову накопичується. Усе тільки гіршатиме, а вони забиратимуть у решти з нас дедалі більше, а ще через сто років ти прокинешся, а за вікном знову будуть всрані роки Заслелення.

Муракамі кивав упродовж усієї промови, ніби серйозно роздумував над цим питанням.

— Знаєш, річ у тому, Вірджиніє, — сказав він, коли вона договорила, — мені платять не за те, щоб я турбувався, як воно житиметься за сотню років, і мене цього не навчали. Мене навчали — власне, саме ти мене навчала — розбиратися з поточними обставинами. І саме це ми й робимо.

Поточні обставини: Сильва Ошіма, списантка.

— Драний Мечек, — дратівливо проказав Муракамі, киваючи на простягнуту фігуру на гравіношах. — Якби вирішував я, то місцевий уряд ніколи не отримав би доступу до такої технології, не кажучи вже про те, щоб видавати на нього ліцензії купці обдовбаних дисфункіональних мисливців за винагородою. Ми могли б направити команду спеціалістів-посланців, які зачистили б Нове Хоко, і ніщо з цього б ніколи не сталося.

— Так, але ти пам’ятаєш, скільки б таке коштувало?

Він хмуро кивнув.

— Так. Та сама причина, з якої Протекторат взагалі видає цю штуку людям. Заради вищого відсотка повернення інвестицій. Усе через драні гроші. Зараз уже нікому не хочеться творити історію, а тільки нагребти собі купку.

— Я думала, що тобі цього й хотілось би, — мляво мовила Вірджинія Відаура. — Щоб усі ганялися за грошвою. Олігархічного нагляду. Збіса простої системи контролю. А ти ще будеш на це жалітися, чорт забирай?

Він обережно глянув убік і похитав головою. Лібек і Томазеллі відійшли розділити самокрутку з морської коноплі, поки Влад-Меллорі не підігнав «Палю». Перепочинок. Гравіноші погойдувалися без нагляду за метр од мене. Дощ тихо падав на прозору пластикову накривку і стікав вигнутою поверхнею. Вітер ослаб до нерішучого бризу, а бластерний вогонь з іншого краю ферми давно затих. Я стояв посеред кристалізованої тиші й дивився на застиглі очі Сильви Ошіми. Уривчастий шепіт інтуїції шкрібся об паркан мого свідомого розуміння, шукаючи входу.

— Що ти говорив про творіння історії, Тоде? — безінтонаційно спитав я. — Що там робиться зі списантами?

Він розвернувся до мене, і на його обличчі з’явився вираз, якого я раніше ніколи не бачив. Він невпевнено всміхався і від цього виглядав дуже молодим.

— Що робиться? Як я вже сказав, робиться те, що технологія працює. Там, на Латімері, отримують результати, Таку. Там встановили контакт із марсіянськими штучними інтелектами. Вперше за майже шістсот років намагань досягли сумісності систем. Їхні машини розмовляють із нашими, і саме ця система подолала прірву. Ми розкололи інтерфейс.

Лапи з холодними пазурами пробіглися по моєму хребті. Я пригадав Латімер, Санкцію-IV і дещо з того, що там бачив і робив. Я завжди знав, що це стане поворотним моментом. Просто ніколи не припускав, що знову опинюся в тій самій гущі.

— Ніхто про це дуже не кричить, чи не так? — м’яко сказав я.

— А ти б кричав? — Муракамі тицьнув пальцем у бік простертої фігури на гравіношах. — Те, що зашите в голову цієї жінки, зможе говорити з машинами, які залишили нам марсіяни. Згодом вони, може, скажуть нам, куди ті поділися, може навіть приведе нас до них. — Він придушив сміх. — А жарт у тому, що вона не археологістка, не навчена посланська операторка або спеціалістка з марсіян. Ні. Вона драна мисливиця на винагороди, Таку, заледве не психотична наймана вбивця машин. А таких як вона ще срака зна скільки, тиняються десь із таким самим активним лайном у головах. Ти починаєш розуміти, як сильно Протекторат цього разу обісрався? Ти ж був на Новому Хоко. Уявляєш наслідки, якби наш перший контакт із гіперпросунутою чужинською культурою стався через оцих людців? Нам би тоді пощастило, якби марсіяни не повернулися й не стерилізували всі заселені нами планети просто щоб не ризикувати.