Бернар Вербер - Завтра будуть коти

Навколо нас не вщухають бої між тисячами пацюків, яким пощастило піднятися на виступи Лебединого острова, і сотнею об’єднаних котів та молодих людей.

Пора приєднатися до битви.

Ми з Есмеральдою пробиваємось у саму гущу і б’ємося усіма нашими зубами і кігтями. Помічаю віддалік Наталі, яка, вичерпавши увесь заряд вогнемета, тепер користується шаблею.

Дехто з людей відбивається часом лише за допомогою підборів. Ганнібал, чудова машина для вбивства, усе ще оточений щурами.

Тепер моя черга. Бажання обороняти наш острів-сховище змів усю втому.

День починається. Я не знаю, скільки часу триває герць. Спів Каллас, який тривав безупинно, затих. Усе навколо завмерло. Я ще голосно дихаю, моє серце ще сильно б’ється, відчуваю, як печуть мої рани. Я геть отупіла. Втратила будь-яке відчуття часу. Битва на Лебединому острові тривала куди довше, ніж на Єлисейських полях.

Кількість жертв теж мала би бути значно більшою.

Я поступово відновлюю спокій, і Піфагор підходить до мене.

— Неминуче знайдуться щури, з якими колись буде можливий діалог, але їх буде важко знайти. Більшість з них ще живуть культом жорстокості. Слабких треба систематично нищити. Жорстокість — це спосіб комунікації, який вражає недалекі уми. Пацюки прикінчують своїх хворих, ранених, старих.

Зосереджуюся, а потім вимовляю:

— Хіба не ти вчив мене, що немає поганих видів, є лише неосвічені чи перелякані індивіди?

— Але батьки можуть виховувати своє потомство у різних цінностях. У мурашок малечі прищеплюють цінності взаємодопомоги, у щурів — суперництво і виключення тих, хто відрізняється, хто виривається вперед.

— Отже, жодної надії на порозуміння з тими щурами?

— Можливо, колись (як нам вдалося порозумітися з людьми), але хіба з тими, хто відмовиться від бажання підкорятися несхожим на них. Не можна бути милим із брутальними загарбниками.

Дивлюся на Піфагора. У мене ще немає виразного погляду на цю важливу тему. Але коли ставлю собі такі питання, складається враження, наче мій розум має змогу подивитися збоку і побачити себе у ширшій перспективі часу і простору. Я боялася, щоби пацюки не стали господарями світу, а тепер міркую над тим, як їх інтегрувати у взаєморозуміння між тваринами.

Може, я наївна?

Коли господарями світу були люди, речі здавалися значно простішими.

Тепер, коли вони самі у ситуації кризи, думаю, будь-яка інша тварина може запропонувати свою візію майбутнього ідеалу.

Запала тиша, яку час від часу порушують хвилі, що несуть трупи спалених щурів, я піднімаюся на задні лапи, витягую шию до неба і видаю щось на зразок нескінченного нявчання, що бере початок у незмірних глибинах мене самої. Продовжую його вібрато, схожим на манеру Каллас. І ось уже всі коти підхоплюють ноту і нявчать хором, майже як у моєму сні.

Дітлахи, які билися разом з нами, пробують співати на тій самій ноті. Навіть Наталі відтворює щось на зразок нявчання. Мій пошук діалогу з людьми закінчився незвичним проривом: мені не вдалося поговорити з людьми, але мені пощастило змусити їх нявчати!

Ганнібал теж долучився до нас, але він залишається у значно нижчій тональності, покриваючи усю зону низьких частот.

Анжело зі своїм високим голоском також стає частиною дійства. Усі разом ми формуємо звукову сферу, яка передає нашу радість перемоги над значно численнішими й лютішими ворогами.

Піфагор дивиться на мене, і мені здається, що саме тепер, в цю хвилину ця, так би мовити, невразлива істота, яка так зневажає власні емоції, відчуває до мене велику повагу.

Мені знову пригадується його наука.

«Усе, що зі мною трапляється, — все для мого добра.

Цей часопростір є тим виміром, який обрав мій розум для втілення.

Мої кохані і друзі дають змогу пізнати свою здатність любити.

Мої вороги і перешкоди на моєму шляху дають змогу перевірити мою здатність опиратися і боротися.

Мої клопоти дають змогу краще себе пізнати.

Я обрала свою планету.

Я обрала свою країну.

Я обрала свою епоху.

Я обрала своїх батьків.

Я обрала своє тіло.

З моменту, коли усвідомлюю, що те, що мене оточує, є витвором мого бажання, я не можу більше скаржитися, не можу більше мати почуття несправедливості.

Я не можу більше відчувати, що мене не оцінили.

Можу лише намагатися зрозуміти, чому моя душа потребує власне цих випробувань, щоб рухатися вперед.

Уночі саме це послання приходить до мене у формі сновидінь, щоб я його забув.