Бернар Вербер - Її величність кішка

Вода колишеться всього за кілька сантиметрів від моїх лап! Я ніяк не можу припинити уявляти, що човен перекинеться і я потону. У мене мурашки бігають по шкірі.

Не думати про це.

Човен хитає з кожним гребком весла; відчуття моторошні, але я замружую очі та стискаю зуби.

Я не потону.

Мене тримає на руках моя служниця. Я ховаю морду їй під пахву, щоб більше не думати про те, що кругом вода, і я можу впасти за борт, борсатися і захлинатися водою, — і, мушу зізнатися, запах її поту заспокоює мене. Я тулюся чолом їй до грудей. Вона ніжно гладить мене, і я забуваю про загрозу. Наталі вміє заспокоювати мене майже так само, як і я її. Можливо, саме тому мені так хочеться навчитись говорити з нею, щоб ми могли більше допомагати одна одній.

Лебединий острів, наш недавній притулок, ховається за горизонтом.

Мене охопили приємні спогади про життя в цьому особливому місці. Наше поселення, наші битви, наші перемоги, кілька моментів ніжності з тими, кого ціную. Ще трохи видно руку статуї Свободи зі смолоскипом.

Віднині всього цього більше немає. Піфагор має рацію: наше майбутнє деінде.

Човен пливе по Сені, а мої спогади пливуть у минуле.

Довкола нас сплюндрований Париж, і це крає мені серце. Ми пропливаємо під зруйнованими мостами. На берегах повно покинутих більш чи менш поіржавілих автомобілів. Лише у річці кипить життя. Риба, саламандри, жаби користуються спокоєм і нестримно розмножуються. Нарешті здалека видніється острів Сіте.

Ми помічаємо першу височенну споруду, величну, грандіозну. Піфагор пояснює, що це собор Паризької Богоматері. Коли я бачу його, то розумію, що покинути наш вузький Лебединий острів заради набагато більшого було добрим рішенням.

Це, сподіваюсь, місце, де ми зможемо створити майбутню котячу цивілізацію, яка прийде на місце занепалої людської.

Комфортне у стародавні часи котяче життя останнім часом стає дедалі важчим.

У 392 році християнський імператор Феодосій Великий на прохання папи забороняє жителям тримати котів. Через нічне життя та високу сексуальну активність котів часто асоціювали з розпустою і чаклунством, а отже, їх завжди вбивали під час обрядів, присвячених смерті: так, на день святого Івана Хрестителя праведні християни відловлювали котів і живцем кидали їх у велике багаття на центральній площі.

Коли лютувала епідемія чуми — «чорної смерті» — що знищила пів Європи у 1347–1352 роках, єврейського населення (а лише євреї на той час тримали котів, бо їм це не заборонялося) пропорційно вціліло значно більше. І це не дивно, адже коти полювали на переносників хвороби — пацюків. Тоді ніхто ще не зрозумів зв’язку між котами й порятунком від чуми, тому людям це здавалося підозрілим, групи фанатиків у пошуках цапів-відбувайлів винищували євреїв.

У 1484 папа Інокентій VIII видав указ про необхідність знищення котів, бо вважалося, що саме в них перевтілювався диявол, перебуваючи на землі.

У Англії за часів правління Марії І Тюдор котів розглядали як символ протестантської єресі, їх спалювали у вогні, а під час правління Єлизавети І на них чекала та сама доля, але вже в ролі символа католицької єресі.

У Середньовіччі кіт був об'єктом споживання: в Іспанії печеня з кота вважалася вишуканою стравою, а у Північній Європі з котячої шкіри виробляли ліжники, подушки та плащі.

У 1665 році Європою шириться друга велика хвиля чумної зарази. Вона настає після масового винищення котів у Лондоні.

Сто років потому Ватикан офіційно припинив демонізацію котів. Врешті християнам було дозволено тримати котів без ризику відлучення від церкви. Лише у 1894 бактеріолог Александр Єрсен виявив причину чуми. Нею є бактерія, яку переносили пацючі блохи і яка згодом отримала назву Yersinia pestis.

У 2019 році кіт — улюблена домашня тварина французів (котів налічують близько десяти мільйонів, або втричі більше, ніж собак). Мери деяких великих міст, як, наприклад, Рим чи Єрусалим, дозволяють котам вільно жити й розмножуватися на вулицях і в парках без будь-якого контролю, щоб вони рятували місто від пацюків. У цих двох містах на одному квадратному кілометрі живе близько 2000 котів і практично немає пацюків.

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

Ми причалюємо до західного берега острова Сіте і бачимо там кілька сотень пацюків.

Вони помічають Ганнібала занадто пізно. Цирковий лев-утікач — досконалий інструмент для знищення пацюків. Він приміряється, притьмом кидається на них і ще до того, як вони зрозуміли, що сталося, пронизує кігтями, розриває іклами, розчавлює лапами так, ніби вони соковиті фрукти. Кілька шаленців, які намагались чинити опір, закінчують безславне існування в левовій пащі. Лише двом вдається врятуватися втечею на південний берег.