— От як ти поясниш те, що тут залишилась електроенергія? Робота атомних електростанцій настільки тісно пов’язана з інформаційними технологіями, що навіть без людей вона автоматично вмикається. Цим пояснюється наявність струму в місті.
Я натискаю лапою на клавішу і чую такий звук, що в мене шерсть стає дуба. Мій сіамський приятель долучається до мене. Тоді ми вистрибуємо на орган і ходимо по клавішах, і творимо музику, яку Піфагор одразу ж називає «Першою симфонією для котів».
Споруда здригається від кожної ноти, яка лунає з-під клавіш. Я перестрибую з однієї клавіші на іншу, за кожним разом чути новий звук. Ми довго граємо на органі, аж поки Піфагор не приводить мене у кімнату з червоною кнопкою. І застерігає:
— Як раптом станеться якась біда, слід на неї натиснути, щоб задзвонили соборні дзвони.
Замість того, щоб все пояснити до ладу, Піфагор дає знак іти за ним. Ми піднімаємось на вежу і він звертає мою увагу на великі сірі предмети у формі груші.
— Це дозволяє подати сигнал тривоги, який розноситься на велику відстань. Ці дзвони справді надзвичайно гучні.
— Гучніші за мої стогони? — іронізую я.
Ми піднімаємося вузькими сходами на північну вежу собору. Я обожнюю високі оглядові майданчики. Ми вибираємо вдале місце для огляду: кінчик виступу, Піфагор називає його «химера», тобто скульптура кам’яної тварини, собаки з головою жаби, яка скривила гримасу і виставила язик.
З цього привілейованого місця ми спостерігаємо за ситуацією за межами нашого нового острова. Моторошне видовище. Париж змінився до невпізнання. Найвищі споруди знищені, інші потопають у густих заростях.
Де-не-де вгору здіймаються звої диму, це означає, що купка тих, хто вижив, готує їжу. Потай то з’являються, то зникають силуети, вони біжать, ховаються, порпаються в завалах сміття.
Зрідка вдалині чути нерозбірливі крики.
Тільки наш острів, відтоді як люди навели на ньому лад, здається чистим та безпечним місцем.
— Нарешті я відчуваю, що опинилась у потрібному місці, — кажу своєму сіамському супутникові.
— Люди мають для цього спеціальне слово: «рай». Це слово перського походження, що первинно означає сад, оточений захисними мурами.
Відколи я дізналася історію про Камбіса, який завоював Єгипет і вбивав котів, я остерігаюсь персів. Але мені до вподоби поняття раю.
Знову лунає крик, на цей раз людський. Я ще ніколи так не раділа тому, що я кішка.
— Тут ми зможемо побудувати кращий світ. Майбутнє за нами, — кажу я.
— Мабуть, пацюки теж так думають.
— Пацюки не мають жодного конструктивного плану, згідно з яким світ би розвивався. Вони думають лише про власне виживання та завоювання нових територій.
— Хто знає? Стільки пацюків не може помилятись. Може, в них є власний таємний план, врешті-решт…
— Чому ти так кажеш?
— Ніколи не варто недооцінювати суперника, Бастет.
— Не кажи, що ти припускаєш, нібито майбутнє, в якому вони мають владу, — можливе!
— А чом би й ні?
— Це було б… занадто…
— Що занадто?
Не можу знайти слова.
— Занадто складно.
— Можливо, в цьому й полягає еволюція: світ стає дедалі складнішим.
— Ми повинні перемогти, — впевнено кажу я.
— Для цього нам знадобиться багато сил та вміння адаптуватись.
— Ми з тобою можемо очолити і врятувати нашу спільноту, я в цьому впевнена.
Ця розмова водночас тривожить і збуджує мене. Щоб розслабитися, я лягаю на спину, кладу лапи назад, прищулюю вуха на знак покори, тимчасової, звісно, — не варто перебільшувати.
Ми кохаємося, балансуючи на найвищій химері собору, ризикуючи впасти й загинути.
На піку задоволення я скрикую, звук розлітається над островом, який відтепер належить мені.
Спочатку острів Сіте населяло кельтське плем’я паризіїв. Їхні сліди знаходять іще у 250 році до нашої ери. Саме вони й дали назву місту. Це плем’я жило в хатинах із солом’яними дахами на острові, захищеному дерев’яною огорожею. Паризії харчувались рибою, виловленою в Сені, та олениною, впольованою в навколишніх болотах.
Коли в 52 році до нашої ери римляни завоювали Галлію, вони перейменували острів Сіте на Лютецію та звели там храм на честь Юпітера. Населення Лютеції складало близько 1500 жителів, в основному галлів, які стали галло-романами. Для захисту острова й порту на південно-східному березі було зведено кам’яні мури.
Під час вторгнення гунів на чолі з Аттілою у 451 році, населення околиць зуміло вижити, збившись у групи за огорожами на острові. Після цього випадку навколо острова Сіте було споруджено більший мур, два метри завширшки та тридцять метрів заввишки.
Читать дальше