Бернар Вербер - Її величність кішка

— Знаєш, Анджело, бути лідером — це не одностороннє рішення. Потрібно спонукати інших до думки, що ти зможеш виконувати цю роль, тоді вони самі тебе виберуть.

— Думаєш, я недостатньо сильний для цього?

Анджело імітує прийоми з кіт-ван-до.

— Послухай, сину, я люблю тебе, але думаю, що тобі варто пам'ятати про скромність. Поглянь на мене: мене шанують саме тому, що я не показую своєї сили. Коли ти вдаєшся до бійки — демонструєш свою слабкість.

— Але ж, мамо, без жорстокості не буде перемоги.

— Жорстокість — це останній аргумент дурнів.

— Ні, неправда! Я вважаю навпаки: жорстокість — це найкращий спосіб переконати всіх у тому, що правда на твоєму боці.

Хоч він мені й син, я ледве стримуюсь. Це поганий вплив тієї названої матері, Есмеральди, це вона розпестила його. Треба буде колись взяти його під лапу, тобто застосувати свої методи виховання.

Але не зараз. Потім. Зараз я маю провести майстер-клас.

Значно спокійніша, ніж мій син, я навчаю лікувати звичайним муркотінням групу молодих котів, переважно кішок.

— Спершу потрібно вловити в диханні недужого негативні хвилі, далі почати виробляти вібрації на протилежній частоті так, щоб забезпечити противагу.

Після теорії переходимо до практики: в одної з моїх учениць болить живіт, я починаю муркотіти біля неї на частоті близько 19 герц, потім помалу її підвищую. Я помічаю, що мій метод починає працювати на частоті близько 24 герц, бо учениця, що потерпає від закрепу, каже, що відчуває у кишківнику полегшення.

— Ну от. Все дуже просто.

У рамках спільного навчання Патриція навчає всіх охочих — людей і котів — медитації.

Я думаю, що мій пообідній сон теж є своєрідною формою медитації, проте шаманка показує нам, як тримати вертикальну поставу, прямий хребет, згинати задні лапи так, щоб подушечки торкались одна одної, а коліна дивилися врізнобіч. Така поза, на її думку, найвідповідніша для того, щоб стежити за своїми думками.

Вона пояснює нам на мигах, що для вдалої медитації ніколи не можна засинати. Але мої медитації завжди закінчуються сном чи принаймні дрімотою. Не знаю, чи вже казала, що дуже люблю спати, а особливо — дивитися сни.

Продовжимо екскурсію по наших майстер-класах.

Трохи віддалік Піфагор ділиться знаннями про світ людей — дає зацікавленим урок геометрії. Розповідає про славнозвісну теорему Піфагора, яку я, чесно кажучи, взагалі не розумію. Йдеться про квадрат гіпотенузи, це занадто складно для мене. Він також згадує тему, яка, наскільки йому відомо, була важливою для його тезки, — тему реінкарнації. Якщо вірити йому, ми, коти, маємо дев'ять життів, тому після кожної смерті перероджуємося у тілі зовсім іншого кошеняти.

Отже, якщо вірити теорії реінкарнації, я мала б народитися, потім померти, потім знову народитися та знову померти, і так дев’ять разів. Цікаво, у якому з дев’яти життів я зараз перебуваю.

Хай там як, ця думка дає мені відчуття, ніби я набагато старша, ніж здавалося. Також я розумію, що після смерті не зникну, бо мій дух переродиться в іншій формі в іншому місці.

Піфагор переходить до теми «регресивного гіпнозу». Ця техніка полягає в тому, щоб побачити, лише через умоглядно, минулі забуті життя. Ми навіть робимо вправи. Я пробую, але все даремно. Правду кажучи, я не вірю в його історію про реінкарнацію, тому переходжу до інших речей.

Я чекаю, поки завершиться його майстер-клас, щоб поговорити з ним. Особливо приваблює мене в сіамцеві його неосяжний словниковий запас. Він пояснює мені витончені та абстрактні поняття, яких я ніколи не могла окреслити. Завдяки йому мені вдається знайти слова, щоб пояснити тонкощі емоцій чи нюанси думок, які до того мені не вдавалось описати. Так я вимірюю силу критичного мислення і дедалі вправніше висловлюю свої думки.

Як я люблю дізнаватися нові слова! Візьмемо, до прикладу, «ностальгію», тобто жаль за тим, що теперішнє ніколи не буде таким, як минуле. «Гармонія» означає відчуття, коли все на своєму місці. «Застарілий» вживають для опису чогось відсталого через швидкість поступу. «Невротичний» — це той, хто через травму дитинства не бачить життя таким, як воно є.

Кожне нове слово — ніби ласощі для мого розуму. Я починаю розуміти, що той, хто володіє більшим словниковим запасом, має у своєму житті більше засобів для розширення власної свідомості й може взяти гору над тими, в кого він менший.

Вольфганг, як колишній кіт людського лідера, навчає нас «гарних манер». Він вчить нас правильно їсти мишей і не бруднитися, ділиться з нами основами гастрономії.