Фрэнк Херберт - Єретики Дюни

— Нехай хтось стереже двері, — промовив Теґ. — Ніхто не повинен увійти чи вийти, доки я не віддам наказу. Задні двері теж, якщо ваша ласка.

Коли все було виконано, він оббіг кімнату пильним поглядом, шукаючи серед присутніх тих, кого подвійне бачення та військовий досвід показували йому як більше гідних довіри. Йому стало цілком ясно, що тепер робити. Бурзмалі, Люцілла та Дункан маячили на краю його нової візії, їхні потреби легко було розгледіти.

— Припускаю, що ви можете доволі швидко роздобути зброю, — сказав він.

— Ми прийшли готові, башаре! — відгукнувся хтось у кімнаті. Теґ чув у цьому голосі вплив алкоголю, але ще й древній наплив адреналіну, такий дорогий цим людям.

— Ми збираємося захопити не-корабель, — промовив Теґ.

Це їх приголомшило. Жоден інший артефакт цивілізації не стерегли так ретельно. Ці кораблі сідали на спеціальні летовища чи інші місця і відразу ж відлітали. Їхні броньовані поверхні їжачилися від зброї. Команди, розставлені у вразливих точках, були у повній готовності. Захопити корабель можна було лише якимись хитрощами, пряма атака мала небагато шансів на успіх. Та тут, у цій кімнаті, Теґ, керований необхідністю і дикими генами Атрідівських предків, сягнув нового рівня свідомості. Йому відкрилося розміщення не-кораблів на Гамму та довкола неї. Яскраві крапки заповнили його внутрішнє бачення. Від однієї бульбашки до іншої потяглися нитки — його подвійне бачення знайшло дорогу через цей лабіринт.

«Ох, але ж я не хочу йти цією дорогою» , — подумав він.

Але силі, що тягла його туди, годі було опиратися.

— Точніше кажучи, ми збираємося захопити не-корабель з Розсіяння, — промовив він. — Їхні кораблі належать до найкращих. Ти, ти, ти й ти, — вказав на окремих осіб. — Залишитесь тут і простежите, щоб ніхто звідси не вийшов і не зв’язався з кимось поза цим закладом. Думаю, що вас атакують. Тримайтеся, скільки зможете. Усі решта до зброї — і рушаймо.

Не-корабель ішов на зниження над ракіанськими пісками. Коли він сідав у хрустке хвилювання дюн, довкола нього здійнялися й закружляли піщані вихори. Сріблясто-жовте сонце поринало за лінію обрію, викривлену гарячими демонами довгого спекотного дня. Не-корабель сідав, потріскуючи, — блискуча сталева куля, яку могли помітити очі та вуха, але не ясновидіння чи якийсь віддалений пристрій. Теґове подвійне бачення запевнило його, що жодні небажані очі не зауважили їхнього прибуття.

— Хочу, аби броньовані ’топтери та автомобілі були готові не пізніше ніж за десять хвилин, — сказав він.

Люди за його спиною кинулися до роботи.

— Ви певні, що це тут, башаре? — Голос належав одному із застільних товаришів з гаммійського бару, довіреному офіцерові з-під Рендітая, настрій якого вже не нагадував того, хто намагається наново пережити емоції своєї молодості. Він бачив, як його старі друзі гинули в битві на Гамму. Як і більшість інших, що вижили й прилетіли сюди, він покинув сім’ю, долі якої не знав. У його голосі була нотка гіркоти, наче він намагався переконати самого себе, що його хитрістю затягли в цю авантюру.

— Вони невдовзі будуть тут, — сказав Теґ. — Приїдуть верхи на червові.

— Звідки ви знаєте?

— Це було узгоджено.

Теґ заплющив очі. Не потребував їх, аби бачити все довкола. Командний пост, схожий на багато інших, які він займав: овальна кімната з інструментами та людьми, що їх обслуговували, офіцерами, які чекали наказу.

— Що це за місце? — спитав хтось.

— Ось скелі на північ від нас, — відповів Теґ. — Бачите їх? Колись це був високий кліф. Це місце звалося Вітровою пасткою. Там була фрименська січ, тепер від неї зосталася печера, не більше. У ній живе кілька ракіанських піонерів.

— Фримени, — прошепотів хтось. — Боги! Хотів би я побачити наближення черва. Ніколи не думав, що побачу щось таке.

— Чергове з ваших неочікуваних залагоджень, чи не так? — спитав офіцер з дедалі сильнішою гіркотою.

«Що ти сказав би, якби я виявив свої нові здібності? — міркував Теґ. — Може подумати, наче я приховую заміри, які не витримають детальнішого вивчення. І матиме рацію. Цей чоловік на краю прозріння. Зостанеться вірним, коли його очі розплющаться?» Теґ хитнув головою. Офіцер не мав вибору. Ніхто з них не мав іншого вибору, окрім як битися і вмирати.