Фрэнк Херберт - Єретики Дюни

Гості бару з’юрмилися, як у давнину, гріючись біля вогню. Там густо пахло мокрою одежею і випарами алкоголю в диханні.

Невже буря пригнала весь цей натовп до бару? Теґ глянув на загартовані в битвах вояцькі обличчя довкола, подумавши, що це не звичайна зустріч, що б Делней не казав. Хоча ці люди справді знали одне одного й сподівалися зустрітися тут разом у визначений час.

Делней сидів на одній із лав у кутку біля каміна, тримаючи в руці склянку з бурштиновим напоєм.

— Ви розіслали звістку, щоб ми тут зустрілися, — промовив Теґ.

— Хіба ж ви не хотіли цього, башаре?

— Хто ви, Делнею?

— Я власник зимової ферми за кілька кілометрів на південь звідси, маю знайомих банкірів, які час від часу позичають мені землехід. Якщо ж вам потрібно щось конкретніше, то я, як решта людей у цій кімнаті, належу до тих, хто хотів би скинути Всечесних Матрон з наших ший.

Чоловік позаду Теґа спитав:

— Правда, що ти сьогодні вбив сотню їх, башаре?

Теґ сухо відповів, не обертаючись:

— Кількість дуже перевищена. Прошу, міг би я щось випити?

З висоти свого зросту, більшого, ніж у решти присутніх, Теґ пильно оглянув кімнату. Тим часом хтось приніс склянку та впхнув йому в руку. Як Теґ і сподівався, це виявився даніанський марінет глибокого блакитного кольору. Ці старі солдати знали його смаки.

Випивка продовжувалася, але у вповільненому темпі. Усі чекали, коли він оголосить свою мету.

Теґ подумав, що в таку штормову ніч прагнення людей збиратися компаніями посилюється. «Гуртуймося разом дов­кола вогнища в печері, друзі-одноплемінники. Жодна небезпека не дістанеться до нас, надто ж коли звірі бачать цей вогонь. Скільки подібних зборів відбувалося на Гамму в ніч таку, як зараз?» — міркував він, потягуючи напій. Погана погода маскувала рухи, які зібрані воліли б залишити непоміченими. А ще погода може затримати в приміщенні людей, які інакше б там не зосталися.

Він упізнав кількох своїх колишніх офіцерів і рядових солдатів — мішане товариство. Про частину з них мав добрі спогади: надійні люди. Дехто з них помре цієї ночі.

Гамір почав наростати — люди звикали до його присутності. Ніхто не натискав на нього, вимагаючи пояснень. Вони теж знали про нього те і се. Теґ завжди діяв за власним розкладом.

Він знав, що саме такий різновид звуків — сміх і розмови — неодмінно супроводжували подібні збори від світанку часів, щоразу, коли люди збиралися гуртом для спільного захисту. Брязкання склянок, раптові вибухи реготу, час від часу тихе підсміювання. Це ті, хто впевнений у власній силі. Тихе підсміювання свідчило про те, що тобі весело, але ти не регочеш по-дурному. Делней належав до тих, що тихо підсміювалися.

Теґ глянув угору й побачив, що сволоки стелі розміщені низько і що це зроблено обдумано. Завдяки цьому замкнутий простір здавався водночас і більше розтягнутим, і ще інтимнішим. Пильна увага до людської психології. Він помічав таке в багатьох місцях на цій планеті. У цьому виявлялася турбота про приглушення небажаної напруженості. Хай гості вважають, що їх оточує комфорт і безпека! Так, звичайно, не було, але хай вони цього не помічають.

Кілька хвилин Теґ стежив, як умілі офіціанти роздають випивку: темне місцеве пиво й дорогі імпортні напої. На шин­квасі та на м’яко освітлених столах розставлено миски з місцевими смаженими овочами, хрусткими й дуже солоними. Мета очевидна — загострити спрагу, але це нікого не дратувало. Так і годиться в цьому ремеслі. Пиво, звичайно, теж було дуже солоним. Так було завжди. Пивовари знали, як викликати спрагу.

Деякі гуртки ставали дедалі гучнішими. Напої почали творити свої древні чари. Тут був Бахус! Теґ знав, що якби цьому зібранню дозволили триматися звичного перебігу, то пізно вночі воно сягнуло б найвищої точки, а тоді повільно, дуже повільно гамір затих би. Хтось пішов би глянути на метеозчитувач при дверях. Залежно від побаченого, це місце або відразу спорожніло б, або забава ще якийсь час тривала б, поступово згасаючи. Він зрозумів, що бар має якийсь спосіб сфальшувати покази метеостанції. Цей бар не втратив би можливості розгорнути якомога ширше свою торгівлю.

Затягни їх досередини і тримай тут усіма способами, що не викликають опору.

Люди, які стоять за цим закладом, піддадуться Всечесним Матронам, не кліпнувши й оком.

Теґ відставив напій і озвався:

— Можу попрохати вашої уваги?

Тиша.

Навіть офіціанти зупинилися, перервавши свою роботу.