Фрэнк Херберт - Єретики Дюни

Теґ досі не почав їсти.

— Вам потрібний снупер, сер? — доволі холодно заговорив офіціант.

— Ні, якщо ти мені подаватимеш, — відповів Теґ. Мав на увазі те, що сказав, але почувався трохи ошуканцем. Подвійне бачення вже підказало йому, що їжа безпечна. Задоволений офіціант хотів було обернутися.

— Хвилинку, — зупинив його Теґ.

— Сер?

— Цей чоловік за центральним столиком. Це один із ваших постійних клієнтів?

— Професор Делней? О, так, сер.

— Делней. Авжеж, я так і думав.

— Професор воєнних мистецтв, сер. І їхньої історії.

— Я знаю. Коли настане черга десерту, спитай, будь ласка, професора Делнея, чи не хотів би він приєднатися до мене.

— Я маю сказати йому, хто ви, сер?

— Думаєш, він іще не знає?

— Схоже, знає, сер, а все ж…

— Обережність там, де потрібна обережність, — промовив Теґ. — Неси їжу.

Цікавість Делнея розгорілася на повну силу задовго до того, як офіціант передав йому Теґове запрошення. Перші слова професора, коли він сів навпроти Теґа, були такими:

— Це був найвизначніший гастрономічний спектакль, який я будь-коли бачив. Ви певні, що зможете з’їсти десерт?

— Щонайменше два чи три такі, — запевнив Теґ.

— Дивовижа!

Теґ спробував ложечку присолоджених медом ласощів. Проковтнув, тоді зауважив:

— Цей заклад — справжній скарб.

— Тримаю його в суворій таємниці, — погодився Делней. — Звичайно, за винятком кількох друзів. Чим я зобов’язаний честю вашого запрошення?

— Ви були колись… ах, позначені Всечесною Матроною?

— Владики пекла, ні! Я для цього не досить важлива персона.

— Я мав надію, що можу попросити вас ризикнути життям, Делнею.

— Як саме? — Жодного вагання. Це заспокоювало.

— В Айсаї є таке місце, де зустрічаються мої старі солдати. Я хотів би туди дістатися і побачитися з ними, з якомога більшою кількістю.

— Ідучи вулицями при всіх своїх регаліях, як зараз?

— У будь-який спосіб, який ви можете влаштувати.

Делней приклав палець до нижньої губи, відхилився й оглянув Теґа.

— Знаєте, таку фігуру, як ви, нелегко замаскувати. А все-таки спосіб можна знайти. — Замислено кивнув головою. — Так. — Усміхнувся. — Боюся, що вам це не сподобається.

— Що ви маєте на увазі?

— Кілька підкладних подушечок та інші зміни. Ми видамо вас за наглядача над борданос. Від вас, вочевидь, тхнутиме каналізацією. І доведеться вдавати, що ви цього не помічаєте.

— Чому ви вважаєте, що це вдасться? — спитав Теґ.

— О, цієї ночі буде буря. Звична річ для цієї пори року. Закладання вологи під майбутні посіви. І наповнення резервуарів для полів із підігрівом, знаєте.

— Не розумію ваших міркувань, та, як закінчу черговий десерт, підемо, — погодився Теґ.

— Вам сподобається місце, де ми сховаємося від бурі, — зауважив Делней. — Знаю, я шаленець, якщо зважився на це. Та власник сказав, що я мушу вам допомогти або ж ніколи більше сюди не прийду.

Минула година після смеркання, коли Делней довів його до місця зустрічі. Теґ мав на собі шкіряний фартух і вдавав, наче кульгає. Мусив використати всі ментальні сили, щоб витримати власний сморід. Друзі Делнея обліпили Теґа нечистотами, а тоді полили зі шланга. Висушування гарячим повітрям закріпило більшість стічних ароматів.

Дистанційний зчитувач метеостанції при дверях місця зустрічі сповістив Теґа, що за останню годину температура надворі впала на п’ятнадцять градусів. Делней обігнав його й поспішив до густо заповненої кімнати, де було дуже гамірно і брязкало скло. Теґ зупинився, щоб вивчити погодне повідомлення на дверях. Відмітив, що сила вітру при поривах сягала тридцяти пунктів. Атмосферний тиск упав. Глянув на знак над зчитувачем.

«Послуга для наших клієнтів».

Вочевидь, ще й послуга для бару. Клієнти, що вже виходили, могли кинути погляд на зчитувач і повернутися назад, у теплу й дружню атмосферу.

У великому каміні в протилежному кінці бару горів справж­ній вогонь. Пахуче дерево.

Делней повернувся, зморщив носа від Теґових ароматів, а тоді повів його в обхід юрби до задньої кімнати, а через неї — до відокремленої лазнички. Вичищений і випрасуваний мундир Теґа лежав там на кріслі.

— Я буду біля каміна, коли ви звідти вийдете, — сказав Делней.

— При всіх регаліях, хе? — спитав Теґ.

— Вони небезпечні лише на вулицях, — запевнив Делней. Вийшов тією ж дорогою, якою вони прийшли сюди.

Невдовзі Теґ вийшов і пройшовся до каміна між людьми, які негайно замовкали, пізнавши його. По кімнаті пролітало перешіптування: «Сам старий башар», «Так, це Теґ. Я з ним служив. Усюди пізнав би це обличчя й постать».