Фрэнк Херберт - Єретики Дюни

«Я перемогла!» — подумала Тараза.

Одраде стрілою вилетіла з пентхаузу та схилилася над Таразою. Вони не обмінялися й словом, але Одраде показала, що зрозуміла, приклавши чоло до Таразиної скроні. Це був споконвічний знак Бене Ґессерит. Тараза почала переливати в Одраде своє життя — Інші Пам’яті, надії, страхи… все.

Одна з них ще може врятуватися.

Шіана стежила з пентхаузу, залишаючись там, де їй наказано чекати. Вона знала, що відбувається в саду на даху. То була найвища таємниця Бене Ґессерит, і це розуміла кожна постулантка.

Вафф і Тулушан, які вийшли з кімнати, коли почалася атака, не поверталися.

Шіана здригнулася, нажахана розумінням.

Зненацька Одраде підвелася і помчала назад до пентхаузу. Її очі дивилися дико, але рухалася вона обдумано. Підплигуючи, ловила світлокулі, хапала їх за шнури з’єднань і збирала у в’язки. Всунула кілька таких в’язок Шіані в руки, і та відчула, як її тіло легшає, здіймаючись угору на силових підвісках світлокуль. Збираючи нові й нові групи світлокуль і тягнучи їх за собою, Одраде поквапом дісталася вужчого кінця кімнати. Там у стіні були ґратки, їх вона й шукала. З допомогою Шіани вийняла ґратки з пазів, відкривши вхід до глибокої вентиляційної шахти. При сяйві пучка світлокуль видно було грубі внутрішні стіни шахти.

— Тримай кулі поблизу, щоб досягти найбільшого ефекту поля, — промовила Одраде. — Відштовхуючи їх, спускатимешся.

Шіана затисла шнури з’єднань у спітнілій долоні та перестрибнула через край отвору. Полетіла вниз і лише тоді злякано притисла кулі якомога ближче. Світло вгорі над нею підказувало, що Одраде рухається слідом.

Спустившись на дно, вони опинилися у приміщенні з помпами. Тут шуміли численні вентилятори, але звуки насилля звідусіль перебивали їхній шум.

— Мусимо дістатися до не-кімнати, а звідти в пустелю, — сказала Одраде. — Усі ці машинні приміщення з’єднані між собою. Прохід знайдеться.

— Вона мертва? — прошепотіла Шіана.

— Так.

— Бідна Мати Настоятелька.

— Тепер я Мати Настоятелька, Шіано. Принаймні тимчасово. — Вона вказала вгору. — Це блудниці напали на нас. Нам слід поспішати.

Теґові знадобилося небагато вольових зусиль, щоб перетворитися на вихор смерчу. Нарешті він розпізнав природу загрози з боку Всечесних Матрон. Розпізнання узгоджувалося з неясними вимогами, які ставила йому новоздобута ментатська свідомість, що прийшла разом із посиленням швидкості.

Жахлива загроза вимагала жахливих контрзаходів. Забризканий кров’ю, він мчав крізь будівлю штаб-квартири, вирізуючи всіх, кого зустрічав.

Як він довідався від своїх бене-ґессеритських учителів, великою проблемою людського світу було керування прокреацією. Несучи знищення крізь будинок, він чув слова своєї першої вчительки: «Ти можеш думати про це лише як про сексуальність, та ми воліємо основоположний термін: прокреація, продовження роду. Ця сила має багато аспектів та різновидів і, вочевидь, необмежену енергію. Емоція, звана “коханням”, — лише один дрібний її аспект».

Теґ розтрощив горлянку чоловікові, що нерухомо стояв йому впоперек дороги, і врешті знайшов кімнату керування захистом будинку. Там сидів лише один вартовий, його рука ось-ось мала торкнутися червоної кнопки на консолі перед ним.

Теґ рубонув лівою долонею і майже відтяв йому голову. Тіло повільно відхилилося назад, із розрубаної шиї текла кров.

Сестринство цілком слушно називає їх блудницями!

Маніпулюючи величезною енергією прокреації, можна завести людство майже куди завгодно. Можна схилити людей до дій, які вони самі вважали неможливими. Один із учителів Теґа сказав це прямо: «Ця енергія мусить мати вихід. Якщо її закоркувати, стає смертельно небезпечною. Якщо скерувати її у певне річище, змете все на своїй дорозі. Це найвища таємниця всіх релігій».

Виходячи з будинку, Теґ усвідомлював, що залишив за собою понад п’ятдесят тіл. Останньою жертвою був солдат у камуфляжному однострої, що стояв у відчинених дверях, вочевидь, збираючись увійти.

Коли Теґ біг, минаючи начебто нерухомих людей та автомобілі, його переведений на вищий рівень розум мав досить часу, щоб відрефлексувати те, що він покинув позаду себе. Міркував, чи є якась потіха в тому факті, що останнім виразом на ще живому обличчі старої Всечесної Матрони було невдаване здивування? Міг він привітати себе з тим, що Муззафар ніколи не побачить свого дому-фреймбуша?