Дэниел Киз - Доторк

— Цей період має бути для вас щасливим, — заперечував він. — Народження дитини — це один з найважливіших моментів життя пари. Він не має проходити у вас одночасно зі стресом.

До того як вийшла стаття, вона намагалася переконати себе, що найгірше закінчилося, що люди забули й готові дозволити їм жити далі так, як раніше. Та скидалося на те, що вся та ненависть залишилася, вона просто очікувала моменту, щоб їх пожерти. Карен спочатку злилася на те, що Барні з лікарем Ліроєм думають, наче вона купилася на їхню історію стосовно зміни лікарень. Хоча про це й дитина б здогадалася. Тоді вона вирішила прикинутися, ніби повірила в цю брехню.

Раніше Карен думала, що тілесні зміни засмутять її, але тепер, роздивляючись у дзеркалі свою пишноту, вона захоплювалася життям, яке вони з Барні створили своїми тілами. Скоро воно буде поза нею, наповнюватиме легені повітрям і плакатиме. Господи, благала вона, будь ласка, нехай воно буде нормальне. Карен знала, що поклялася любити цю дитину, навіть якщо та виявиться скаліченою, але ж не обов’язково все буде так. Вона намагалася сказати, що прийме будь-що, але якщо Йому однаково, нехай дитина буде здорова — таке наполовину бажання, наполовину молитва. Карен було соромно за такі думки, в яких вона себе жаліла, і зрештою, кому вона молиться, дивлячись у дзеркало, так ніби Бог — це вона сама або те життя всередині неї. Можливо, це і є Бог, новий, чистий, який ділиться якимсь більшим духом, що його всередині носять усі жінки, і з кожною дитиною народжується частинка Бога, яку називають душею. У це вірять індуси. Атман чи Брагма? Карен завжди плутала, котрий з них внутрішній бог, проте, можливо, вона молиться йому, бо надто боїться зіткнутись із зовнішнім. Чи, може, неправильно молитися зі здоровенним животом, відображеним у дзеркалі? Існують же ж примітивні племена, в яких вагітні жінки — табу, тож мусять ховатися? Чи це про те, коли в них менструації? Чому вона ніколи не може до кінця зрозуміти такі речі? Треба пошукати, що там, і спробувати запам’ятати. Їй варто більше читати, готуватися, вдосконалювати розум, щоб дитина не росла, соромлячись матері.

Карен здавалося, що останніми днями Барні якось дивно на неї позирає. Одного разу, коли він тер їй ногу, знімаючи судому, у неї піднявся верх блузки, під вивернутим верхом спідниці для вагітних опустилася білизна, він побачив її випнутий плоский пупок і засмутився. Вона може зрозуміти, чому він останніми днями такий стурбований, але його поведінка лякає. Він не пригадує речей, які сталися раніше. У нього перемішуються вчорашні дні й минулотижневі, а іноді Барні говорить про події цього ранку так, ніби це сталося давним-давно. Ніби в нього в голові переплуталося минуле й теперішнє. А ще він перестав дивитися на годинника. Коли Карен питала в нього, котра година, він злився й казав їй подивитися самій, бо він цього знати не хоче. Частково Барні перебував деінде, від чого їй ставало самотньо.

Страшно від того, що доведеться привести сюди дитину й намагатися дати їй нормальне життя, коли він такий відірваний від часу та простору. Усі жінки почуваються такими нажаханими, такими трепетними?

Карен не говорила про ці речі з Барні, лише з Майрою й сама із собою. Особливо вночі. Це взагалі здорово? Можливо, вона забагато над цим розмірковує. Їй потрібно стати товариськішою, відвідувати якісь місця, дивитися на гарні речі — не те щоб вона вірила в ті історії бабусьок, що на ненароджену дитину дійсно добре впливає, якщо мама слухає добру музику й насолоджується мистецтвом. Але навіщо ризикувати? А що, як якимсь дивним чином речі, які ми бачимо й чуємо, передаються дитяті? Їй треба взяти почитати якихось гарних книжок. Усі ці роки вона планувала прочитати «Війну і мир» та «Улісса» і ходити більше в художні галереї та на концерти. Тепер цим варто зайнятися.

З наближенням наміченої дати пологів Карен почали лякати різні дрібні речі: шум, тіні в темряві, дивні відчуття в тілі. Лякала невимовна ідея турботи про новонароджене дитя. Вона раз за разом повторювала собі, що народження й виховання дітей — це те, що більшість жінок роблять як щось само собою зрозуміле. Неосвічені, збентежені, люди з інвалідністю — усі народжують дітей і якось їх виховують, то чому ж вона не зможе робити те ж?

Це не надто допомагало. Карен досі боялася думки про маленьку істоту, що завиває й верещить, просячи про безпеку та життя. А якщо вона зробить щось неправильно? Якщо випадково дасть дитині померти? Чи навіть гірше: в якомусь нападі депресії чи безконтрольного настрою вб’є її?