Дэниел Киз - Доторк

Сліпий, безрозсудний страх, запевнила себе Карен. Вона багато пережила, але зможе потурбуватися про власну дитину. Вона дасть їй більше любові, більше уваги, більше прихильності, ніж якби цього не сталося. Та коли Карен намагалася уявити собі, як дитина виглядатиме, в голові виникали фізичні дефекти — від заячої губи й розщепленого піднебіння до ектродактилії й безрукої чи безногої маси плоті. Та неважливо, хоч би яким жахливим було тіло, обличчя залишалося гарненьким, із синіми очима й вологими каштановими кучерями.

А іноді її денні фантазії скидалися на відчуття загубленої в пустелі, коли навколо неї пісок і вороги, примарні форми, що виникали нізвідки, хапали її одяг і тіло, кричали, що вона радіоактивна. І коли вони її торкалися, на шкірі розцвітали виразки й текла кров.

Карен була нагорі з Майрою, щось прасувала, коли почула крики. Вона прочинила вікно й побачила тіні, що рухалися по газону. Тоді почула крик: «Так йому, сучому потроху! По яйцях йому дайте! Хай знає!»

Вона впізнала голос Барні: «Вбийте мене, уйобки! Давайте, краще вбийте мене вже, бо я до вас дістануся. Богом клянуся, я вас знайду».

— Це Барні, — озвалася вона. — Вони його б’ють.

— Виклич поліцію! — закричала Майра.

Хтось вигукнув: «Он його сука у вікні!» Карен відійшла саме вчасно, коли у відкрите вікно влетів камінь, ледь не зачепив її та розбив лампу біля ліжка. До смерті нажахана, вона кинулася до телефона. І знову почула голоси з вулиці.

«Давайте, ходімо звідси».

«Він повзе геть. Зараз утече, дивися».

«Ходімо, придурку. Ти ж не вбивати його зібрався. Вони вже копів викликали».

Вони побігли, за кілька секунд вуличну тишу прорвав рев машин, запущених двигунів, а тоді дві машини швидко поїхали геть.

— Суки, — прошепотіла Карен, — сподіваюся, ви розіб’єтеся й здохнете страшною смертю. — А тоді осіклася й спробувала заковтнути слова назад. — Ні, я не хотіла, Боже. Я не це мала на увазі. Вони не знають, що роблять. Прости мене.

Хтось на іншому кінці дроту відповів, і вона закричала в слухавку:

— Будь ласка, швидше! Це місіс Старк! Побили мого чоловіка. Він серйозно поранений. Приїздіть якнайшвидше.

Запала тиша, тоді голос на іншому кінці, тихий і незворушний, відповів:

— Ага, добре. Побачимо, чи зможемо когось надіслати туди через якийсь час.

— Швидше! — благала вона. — Будь ласка, швидше!

Вона з грюкотом поклала слухавку й збігла вниз до Майри. Барні якось доповз до передніх сходів і тепер сидів там, хитався вперед і назад, плачучи.

— Я не зміг дати здачі. Не зміг від них утекти. Хотів розбити їм пики кулаками, але не зміг. — Він стиснув кулаки й дивився на них. — Міг узяти на себе одного-двох. Я ще маю силу в руках. Хотів проломити їм голови, але руки мене не слухалися. Вони ніколи мене не слухаються. Вони зв’язані… зв’язані. У мене, сука, зв’язані руки…

Карен хотіла його заспокоїти, але Барні відвернувся.

— Я викликала поліцію, — промовила вона.

— А що це дасть? Сама знаєш: той мудак шериф нічого не зробить. Ми ж не знаємо, можливо, то навіть були його люди.

— Як ти? — запитала Майра. — Чим тобі допомогти?

— На жаль, житиму.

— Не кажи такого, — спинила його Майра. — Тобі не можна так думати.

Але більше Барні не говорив. Дозволив вивести його нагору в спальню.

— Принести тобі льоду? — запитала Карен. Вона бачила, як він тремтить, понад усе хотіла торкнутися його, обійняти, допомогти йому знайти спосіб вивільнити свою лють. Він не відповів, а тоді вона усвідомила, що він блимає очима на годинника фертильності на нічному столику. — Що таке, Барні?

— Немає часу.

— Часу на що? — запитала Майра.

— Надто пізно.

Карен торкнулася його руки.

— Барні, зберися.

Він здригнувся від її доторку й вказав на годинника.

— Дивіться! Червоне! — закричав він. — Зона фертильності. Шкода, що ти вже вагітна.

— Барні, будь ласка…

— А ти? — запитав він Майру. — Хочеш випробувати фортуну? Просто зроби ставку на червоне.

Майра похитала головою й глянула йому в очі.

— Не муч себе. Ти пережив дуже…

— Сука! — Він схопив годинника й видер провід із розетки. — Нам це більше не потрібно.

— Барні, не треба!

— Кидатись я ще можу. — Карен закричала надто пізно, щоб його спинити. Барні швиргонув годинника фертильності через усю кімнату. Той відлетів від стіни, упав на туалетний столик Карен, скинув її косметику й розбився на підлозі. — Гляньте: коли я щось кидаю, руки не вагаються. — Тоді він затих, дивлячись на свої вологі долоні та на годинника на підлозі. — Вибачте. Не треба було цього робити. Я більше не міг на нього дивитися. Більше ні на що немає часу.