Дэниел Киз - Доторк

— Тобі має хотітися чогось, окрім себе, — наполягала вона. — Так само як Карен хоче дитину. Ти не бачиш? На самоті ми ніхто.

— Я хочу дечого, — зрештою сказав він. — Я завжди хотів тебе.

— Не хочу цього чути.

— Як я можу взагалі вірити твоїм словам, якщо ти мені відмовляєш?

— Я говорю про духовне, не фізичне.

— Насамперед я фізичний, тоді вже духовний. — Барні взяв її долоні й не давав відступити. — Ти не можеш попросити мене сліпо йти за тобою, а сама знову вислизнути. Як я можу прийняти якесь братство страждання, коли ти мене боїшся?

Майра вирвалася від нього.

— Це зовсім не те саме. Ти перекручуєш мої слова.

— Ти хочеш насититися моїм стражданням і нічого не пропонуєш взамін.

— Якщо ти про це, мені нічого тобі дати.

— Цього я хотів від тебе, коли ми були в коледжі. Тоді ти також захопила мене словами, а коли я потягнувся до тебе, то вручила мені копії маніфестів. Тобі потрібно було одружитися зі мною, а не втікати з тим професором. Що ж, тепер мені потрібне щось більше, ніж слова. Якщо ти не маєш до мене почуттів, тоді йди геть і залиш мене в спокої.

Майра розпачливо дивилася на нього, не бажала здаватися.

— Барні, ти все перекручуєш, перевертаєш наші стосунки догори дриґом. Бажання сексуального завоювання…

— Завоювання?

— …це хибна ілюзія. Його не існує.

— Господи Ісусе! Чим, на твою думку, я тут займався останніми тижнями, як не намагався якось осягнути реальність? І хто взагалі щось каже про завоювання? Я лише намагаюся зрозуміти, чи можна вижити, не дивлячись на світ розколотим зором брата Люка й не кажучи: «Отакий він, цей світ, розбитий, слабкий, без надії на покращення чи відновлення життя хоч колись».

— Але є надія на ці речі. Митець творить через страждання.

— Так, я знаю, а жінка творить через біль і працю, але спочатку повинна бути сексуальна, оргазмічна любов. І ти брехуха, якщо пропонуєш мені творчий світ без цього. Це безплідна духовність. Ой ні. Любіть мене своєю плоттю, а тоді я послухаю ваші слова.

Барні знову взяв її за руки, та цього разу Майра не подалася назад. Вона пошепки протестувала, поки він цілував та обіймав її.

— Барні, ні… будь ласка. Я більше не красива. Ти не маєш права зі мною кохатися.

— Для мене ти досі прекрасна, — прошепотів він, штовхаючи її на ліжко, розстібаючи блузку. — Мене не відлякують маски.

— О Господи, Барні… ні, я не хочу. Це неправильно.

— Я мріяв про це, відколи вперше тебе побачив.

— Я вже не така, якою була тоді. Ти не можеш.

Він роздягнув її, поки протести слабшали, і нарешті Майра сиділа зовсім гола, як Венера, яку він так часто обіймав, намагалася прикритися руками, як він тисячу разів уявляв собі це.

— Ти все ще ти, — сказав він, — з тілом первинної Венери. Знаєш, що я почав її з моїх спогадів про тебе на пляжі?

— Ти не хочеш розуміти.

Барні торкнувся пальцями її вуст.

— Слова й не дадуть мені зрозуміти. Тільки це… — Він накрив її груди рукою й поцілував ніжну шкіру там, де починалося плече. Він відчув, як груди тужавіють, і нарешті Майра обвила руками його шию й пригорнулася до нього.

— Але це нечесно перед Карен. Вона дізнається.

— Це не має значення, — промовив Барні. — Між нами вже давно нічого нема. Ще з часу того випадку.

— То от у чому річ, — озвалася вона, виклично заглядаючи йому в очі. — Ти хочеш скористатися мною, бо тобі потрібна жінка, щоб довести свою маскулінність. Це все, що тебе хвилює, — твоя скороминуща насолода.

— Та йди ти, — сказав він, указуючи пальцем на завішену фігуру в кутку. — Це тому, по-твоєму, я взагалі створив Венеру за твоєю подобою? Це тому я не зміг змінити їй обличчя на Карен, хоч би скільки намагався знищити її, стерти пам’ять про тебе, почати заново? Це тому ти жила в моїх видіннях і снах усі ці роки — тому що мені потрібна скороминуща насолода?

— Це не… нечесно перед нею, — слабко промовила Майра. — Ти належиш Карен.

Він ніжно, але твердо відсунув її, поцілував у губи й прошепотів у них:

— Я завжди належав тобі.

Майра стиснула стегна, продовжувала опиратися йому.

— Це неправильно. — Уперлася руками Барні в груди, наче від страху, що він її подолає. Тоді стегна розслабилися, і чарівним чином, ніби холодна глина його скульптури ожила від дотику, «Венера піднесена» його уяви під ним ожила. Не пасивна й податлива, але саме така, як Барні уявляв її собі в найраніших фантазіях: вимоглива, голодна, як і він сам. Її рухи були агресивні, вона вигиналася до нього, жадала рівності. Він намагався взяти контроль на себе й трохи злякався, що випустив якусь нестримну загачену енергію, оживив Венеру, яка люто здійнялася, набагато могутніша за нього самого. То була боротьба, ніби вона вважала своїм викликом довести, що жоден чоловік не домінуватиме над нею навіть тут. Вона була сильна, й у своїй ослабленій позиції Барні на мить подумав, що вона його перекотить на спину й осідлає. Щось у ньому хотіло піддатися, дозволити їй узяти гору, але він знайшов сили побороти її, доки зрештою вони обоє закінчили та обм’якли, і потім Барні спробував вирватися.