Дэниел Киз - Доторк

— Коли вона повернеться?

— Не думаю, що вона повернеться взагалі.

— Ясно. Вона не залишила мені ніякого повідомлення?

— Сказала, що досі вважає, що вам варто приєднатися до нас, але сумнівається, що ви це зробите. Чи є шанс вас переконати?

Обачність у його голосі неможливо було ні з чим сплутати, і хоча Барні був упевнений, що Майра не розповіла, що сталося, брат Люк, напевно, здогадався про щось через її різку зміну планів. І, дивлячись на нього, Барні знову повертався на чотири роки в минуле, до підозр і ревнощів, що мучили всіх тих, які тягнулися за Майрою. Жоден з них не вірив іншим, кожен утішався думкою, що вона віддає перевагу йому над іншими. Завжди існував страх, що вони виставляють себе на посміховисько. Що ж, ця частина більше не правдива.

Вона, напевно, була рушійною силою цієї групи, але не такою ж, як раніше, і хоча брат Люк, звісно, запідозрив, що між ними щось сталося, він усе одно був зацікавлений у тому, щоб зробити Барні одним із братів. Барні вражала така самовідданість. Братство було одним зі шляхів утечі з Елджина. Воно повністю зніме всю відповідальність перед Карен і дитиною. Та навіть якщо він жадав такого ґоґенівського звільнення, Барні знав, що не може покинути Карен зараз.

— Не думаю, — зрештою відповів він. — Я людина самотня. Я стану лише тягарем для вашої спільноти, і хоча вірю в те, що ви робите, не думаю, що впишуся тут.

Коли Барні вже йшов, брат Люк ніби справді стривожився, і прощатися було дійсно боляче. Ну, не має значення. «Розп’ятники» знайшли один шлях. Через свої скульптури він знайшов інший, самотніший, менш приємний, без зв’язку з митцями-колегами, проте — добре це чи погано — його Барні вибрав сам. І доки він може з усім розібратися руками, то може й прожити достойне життя, починаючи певні речі й тепер, можливо, закінчуючи деякі з них. Можливо, Майра певним чином мала рацію. Іноді він почувався богом, здатним контролювати матерію й форму, і насмілився думати, що може визначати власне майбутнє. Хіба не це греки називали гординею? Можливо, нещасний випадок був нещасним лише з людського погляду. Що ж, принаймні він закінчив одну річ і від цього почувався легшим, молодшим. Він вивів Майру зі своєї системи.

Коли Барні вийшов на вулицю, пригадуючи Майру, як вона стояла гола в тьмяному світлі студії, погрожувала йому стамескою, то раптом усвідомив, як же це було смішно, і почав сміятися. В Африці вона даватиме собі раду з могутнішими богами. Товста літня леді, що вихилялася з вікна сусідньої будівлі, побачила, як він сміється, і помахала йому. Він помахав у відповідь.

Барні не те щоб був відрізаний від зовнішнього світу. Голос Лори Бредлі, коли вона прийшла їх навідати, чітко пронісся жолобом для брудної білизни, і він насолоджувався тим, як теща переконує Карен віддати його в психіатричну лікарню. Він у безпеці, поки Карен розсудлива й незалежна. Поки в них є збереження, Лора Бредлі не має вагомого впливу. Але Барні уважно прислухався, чи не проскочить якийсь натяк, що Карен може його зрадити. Коли прийде час, він знатиме, що робити.

Єдиним задоволенням тепер для нього стало працювати тут, у тьмяному світлі студії. Здалека він уже майже не бачив, проте міг розгледіти все зблизька й працював здебільшого на дотик. Барні знову ліпив дітей — не таких сентиментальних, що він їх робив раніше, але з усією їхньою новонародженою гидкістю, невідрізаними пуповинами, вкритих кров’ю й слизом матері. Усіх можливих дітей — успішних і невдатних. Що він шукав у тих формах? Можливо, знатиме, коли знайде.

Тут, унизу, не було часу. Найкраще жити самому, не хвилюючись про сьогодні чи завтра. І про вчора також (він же не дурний). Барні жив лише творячи — формуючи, створюючи масу, в якій шукав реальність. Як і Бог, який творив у порожнечі без учора, сьогодні й завтра, його ментальна енергія зосереджувалася на шматочку матерії — бруді, глині — стискала його, виминала між товстими батьківськими пальцями, доки форма не ставала правильною. Енергія відчувала, як глина жваво пульсує в його долонях, звивається, хоче втекти геть із рук у небесну твердь, але тримала, стираючи слиз, і формувала так, щоб та стояла, чи ходила, чи повзала по землі.

І сказав він, що це добре.

От лише ці глиняні діти не жили. Десятки їх, усі обережно сформовані й змодельовані, але кожне неправильне. Жодне не таке, яким має бути маля. Барні працював, аж доки не боліли очі, а руки німіли, після чого валився в ліжко.