Дэниел Киз - Доторк

Барні нічого не планував і не думав, куди поїде. Він просто покружляє, зайде в пару старих барів Детройта, де зависав, іще коли був неодружений. Декілька були розташовані поблизу університету, а ще кілька — у середмісті, де він колись міг розслабитись і знайти приємних розмовника чи розмовницю. Можливо, знайде собі жінку. Колись йому було б соромно від самої лише думки про це через Карен, але тепер, здавалося, нема причини. Від початку процесу знезараження в них обох з’явилася якась фізична відраза, така, що навіть доторки стали неприємними. Так, ніби обоє боялися, що знову заразяться одне від одного.

Він виїхав на автостраду на перехресті Вудворд, збирався зазирнути в парочку барів біля університету, та раптом усвідомив, що в цьому немає особливого сенсу. Там Барні буде як у сливах сидіти. Він більше не студент коледжу, його вже не цікавлять тамтешні дівчата. Натомість він повернув ліворуч і попрямував до центру Детройта. Там буде «Тоніс гайдевей», «Лу Мартінс» і «Перпл пелес». Принаймні кілька барменів та офіціантів, можливо, згадають його зі старих часів. Думка про жінок, які вчащають у такі місця, захопила його. Можливо, якась із них віджене його думки від Майри на якийсь час. Минулого тижня Барні намагався працювати, проте Майра постійно приходила до нього в сексуальних фантазіях. Можливо, вечір з іншою жінкою — незнайомкою — заспокоїть киплячу кров під плоттю.

Тоні Ґріско впізнав Барні відразу, як тільки той зайшов у клуб. Людне місце нагадало йому про гарні бесіди й цікавих жінок часів коледжу. Останніми роками він так часто роздумував про старі місця. Чи його друзі досі тут? Дівчата, яких він знав? Та він ніколи не заходив сюди. Навіть коли думав, що шлюб уже на межі прірви, завжди відчував, що це буде неправильно. Знав, як самотньо буде Карен, якщо вона колись дізнається, що він був з іншою жінкою. Тепер вони нічого одне до одного не відчувають — вони залежні, зв’язані нещастям, яке з ними трапилося, але це все — і Барні може вільно шукати собі любові де завгодно. Йому на користь піде проста чуттєвість, нічим не ускладнений секс із незнайомкою. Зовнішні форми й тілесний контакт — більше нічого.

Барні обережно сів за баром, подалі від шумної компанії, ніби не впевнений, чи тіло витримає такий тиск. Він не сів туди, де запропонував Тоні, через яскраве світло, від якого боліли очі, а примостився в темному кутку. Червоне й зелене світло, відображення пляшок за баром створювали веселки, які оточували, перетиналися, перехрещувалися в розмитій імлі (ці веселки бачив лише він від тиску в очах, який провіщав наближення хмарності), вони так гарно пливли та обводили кругами кожну цятку світла, наче скульптури зі світла й простору. Можливо, пізніше він спробує заново уявити ці вогні та веселки й назве це «Тоніс гайдевей. Конструкція номер один».

— Що будеш, Барні?

Примружившись, він зміг розгледіти знайомі форми пивного келиха на жовтій підставці, стало приємно усвідомлювати, що він зміг розібрати цю річ серед мороку.

— «Катті» [11] Cutty Sark — марка шотландського віскі. з водою.

Тоні подав напій, Барні дослідив форму склянки пальцями, відчуваючи слизьку округлість і мокрий слід на сполірованому палісандровому шинквасі. Останнім часом він часто бавився в цю гру — намагався знайти шлях дотиком, розпізнаючи речі за самою формою й текстурою.

Барні сьорбнув, потримав алкоголь у розпеченому роті перед тим, як проковтнути. Сьорбнув іще. Тоді втретє. Він уже давно не насмілювався пити так багато. Незабаром помітив самотню жінку за столом під стіною ліворуч від нього. Міг її побачити, коли нахиляв голову й заглядав собі через ліве плече. Вона на нього не дивилася, тож Барні примружився, щоб очі сфокусувалися. Приваблива: тонка пергаментно-бліда шкіра й чорне волосся, помада, що кричала на фоні білезної плоті. Різко приваблива, дещо знуджена, з чорним мереживом на білих плечах. Жінка обернулася до нього, Барні усміхнувся, кивнув і показав на пляшки за баром.

— Тоні, подай леді ще порцію того, що вона п’є.

Тоні похитав головою й скривився.

— Стапé, — прошепотів він, — ця мала не для тебе. Не витрачай час і гроші.

Барні кивнув й усміхнувся. Тоні робив висновки за колишніми часами, не усвідомлюючи, що чоловік, якого так давно тут не було, такий самотній і загублений, не перебиратиме.

— Давай-давай, — заперечив Барні.

Тоні знизав плечима, налив щось із пляшки з полиці й поніс їй за столик. Дорогою назад він сказав: