Дэниел Киз - Доторк

— Вибач, — сказав він. — У мене знову, блін, голова болить. Не хотів тебе засмутити. З моєю роботою відбувається щось, чого я не розумію, і це мене баламутить. Мені наче здається, що вона вже завершена, а потім я вже й сам не знаю. Уже десь із тиждень просто спускаюся вниз, дивлюся на неї й не знаю, що робити.

— Ну то дай нам подивитися, — попросила Майра, очевидно намагаючись відвести їх від теми дитини.

— Ні, доки не закінчу, — відрізав Барні.

Карен спробувала застерегти її поглядом, але Майра це проігнорувала.

— Ти ж щойно сказав, що, можливо, вона завершена.

— Може, так, а може, й ні. Але вам обом вона не сподобається, а мені краще не потрапляти під вплив вашої реакції, доки сам для себе не вирішу.

— Він має рацію, — додала Карен. — Не думаю, що нам варто втручатися.

— А я не погоджуюся. Нам необов’язково казати, що ми про це думаємо, — наполягала Майра. — Просто чи на нашу думку робота завершена. А оцінку ми триматимемо при собі.

Барні розсміявся, підвівся й став походжати туди-сюди.

— Це маячня. Хіба ви можете приховати свої почуття? Моя дружина — ні. Вони проступають у неї на обличчі, їх чути в її інтонаціях. Проблема в тому, що їй ніколи насправді не подобалося те, що я робив. Карен не хвилюють мої роботи.

— Це нечесно. Я дуже за тебе турбуюся, але ти й підступити до своєї студії не дозволяєш, та й до свого життя також. То що ти від мене очікуєш? Я вже давно нічого твого не бачила, крім Венери. Я ж не можу відреагувати на щось, чого мені не дозволяють бачити.

— Добре. Ходімо спустимося й глянемо.

— Забудь. Так мені не треба. Хоч би що я сказала, ти образишся.

— Я дійсно хочу, щоб ти подивилася, — сказав Барні, хапаючи її за зап’ясток і тягнучи за собою в бік підвалу. — І ти також, Майро. Влаштуємо оглядини. Ходімо.

— Барні, не треба цього, — благала Карен, — коли ти злий на мене й ще на бозна-що. Я хочу подивитися на ту роботу тоді, коли вона буде закінчена й коли ти будеш у гарному настрої.

— Гарного настрою більше не буває. І вона ніколи не буде завершена. Тож ходімо, скажете, що думаєте обидві. Та що таке?

Карен знову відчула порух і притиснула вільну руку до живота.

— Нічого, просто спазм, — і побачивши, як спохмурніло його обличчя, вона опанувала себе й рушила з ним у бік підвалу. — Усе нормально, я дійсно з радістю гляну на твою роботу.

Барні швидко прочинив двері в підвал. Карен знала, що він справді хоче, щоб вони подивилися. Чому б і ні? Як людина може довго творити, так що ніхто не знає, що вона робить, що переживає? Хоча Карен знала, що він давно переріс аматорську потребу показувати іншим незакінчену роботу, щоб дістати схвалення й подальший напрямок — бути впевненим, що іншим подобається, і вже тоді рухатися далі. І все одно раніше Барні подобалося говорити про етапи роботи, пояснювати, що він робить, перевіряти її на людях і не зважати, розуміють вони чи ні, подобається їм чи ні, якщо він бачив хоч якусь реакцію на свою роботу.

А тепер він усе тримає всередині, і це лякає. Тепер їй потрібно бути дуже обережною зі своєю реакцією. Зараз не час для чесної критичної думки. Критику він може дістати пізніше від інших, а зараз йому потрібне підбадьорення.

— Не підходьте надто близько, — промовив він, відмикаючи двері студії й вмикаючи світло. — Там скупчення фігурок, ніби жива картина, потрібно спочатку роздивитися її цілою, а вже тоді — деталі.

Карен чекала, доки він розкладе дві лампи, по одній з кожного боку скульптури, досі вкритої вологою тканиною на повертальному столі в центрі кімнати. Він виглядав незвично збудженим. Хоча в приміщенні було прохолодно й сухо, він пітнів. Вона думала, якби ж це сталося не сьогодні. Їй буде досить важко приховати негативну реакцію. Майрі — і поготів, мабуть, неможливо. Один несхвальний погляд — і він зануриться в депресію, а це останнє, чого їй хочеться.

— І запам’ятайте: коли я скину покривало, спочатку має бути загальне враження. Маю на увазі: спочатку вам треба охопити все загалом, перед тим як реагувати на частини чи на зв’язки фігур однієї з одною. Подивіться на роботу спочатку ніби з відстані. І ще: навіть якщо вам не подобається предмет роботи, тобто ті люди й що вони там роблять, спробуйте мислити ширше й побачити ритм структури й те, як я намагаюся означити порожнечу так само, як і форму…

— Та досить уже триндіти, показуй, — перебила Майра.

Майра ніколи не приховувала своїх почуттів. Звісно ж, він затягує, бо боїться. Карен би його дочекалася, проте Майра ніколи не терпіла слабкостей інших.