Дэниел Киз - Доторк

І ще є звіт від американських радіологів, які працювали до тисяча дев’ятсот сорок п’ятого. Він показує, що смертність від лейкемії здебільшого вища серед них, ніж серед інших медичних працівників та сімейних лікарів. А ще тут сказано, що коли мишей опромінювати швидко або великими дозами, то відсоткове скорочення тривалості життя більш ніж прямо пропорційне до дози. Також у звіті сказано… зараз, зачитаю дослівно: «Іншими словами, зі збільшенням дози вплив збільшується набагато сильніше, ніж якщо порахувати за простою прямою пропорційністю лінійної гіпотези».

Барні уявлення не мав, що говорить Маршак, але було очевидно, що молодий адвокат незлецьки попрацював. Усе це вражало й гнітило. Здавалося, Маршак зібрав переконливі докази того, що немає значення, розвинеться в них лейкемія чи ні, але їхні життя значно вкоротяться, і саме в цьому полягав його основний аргумент — ядро їхньої справи. Усе зводиться до того, скільки коштує день, тиждень, місяць чи рік. Та хіба дні не бувають різні: ті, які ви змарнували, і ті, в які ви багато чого досягли? Хіба можна говорити, що вони однаково цінні? Хіба весь час має однакову ціну, дарма що ми з ним робимо? Чи ми просто виводимо середню вартість? Чи день, коли Пікассо завершив якийсь зі своїх шедеврів, має таку ж цінність, як і день, коли невідомий робітник просто позагрібав опале листя? Дні, коли тобі сімнадцять, здається, не вартують так багато, як дні в літньому віці, коли вже ось-ось помреш. Людина може віддати все, що вона наживала роками, лише для того, щоб дістати кілька додаткових тижнів перед кінцем.

Маршак цитував докази в дослідженнях художників циферблатів, в яких накопичився, як було сказано в одному зі звітів, «тягар радію», і те, як дані про накопичення радію в організмі людини використовують як стандарт, відносно якого розглядають інші ізотопи й можливо передбачити вплив на його клієнтів.

Раптом це почало дратувати Барні, і він заговорив:

— Нахер всю цю херню. Я хочу, щоб компанія подала заяву в газети, у якій би визнала, що бере на себе повну відповідальність за те, що трапилося.

Маршак спробував його заспокоїти, проте Барні не зважав.

— Я не жартую, — наполягав він. — Так, «Нешнал моторз» — велика корпорація, але це не дає їй права уникати своєї частки провини. Я хочу, щоб вона перед усіма визнала, що винна. Якщо так, я прийму останню пропозицію. Якщо ні…

— Барні, сядьте, — просичав Маршак, — доки все не зруйнували.

Барні почув розлютовані інтонації з-за великого стола, шурхотіння паперів і ніг, і зрештою одне з розмитих облич заговорило:

— Не варто було приводити сюди мого зятя, містере Маршак. Він митець, тому в нього часто розбурхується уява.

— Уява?! — вигукнув Барні. — До чого тут уява? Це що, я винен у тому, що сталося? Хто ж відповідальний, дорогий мій тестю? А я вам відповім. Ти і всі ви тут.

— Барні, будь ласка, заспокойтеся.

— Я не можу заспокоїтися, Еде, коли тут потрібно розв’язати питання провини. І то серйозної провини! — загорлав він, затикаючи рота всім, хто був проти. — І тягар провини — це наче тягар того радію, про який ви говорили. Він накопичується в мозкових клітинах як самоненависть, призводить до раку розуму й лейкемії душі.

— Мій зять, очевидно, з глузду зсунувся.

— Чому це я єдиний тут звихнений, а не ви чи всі ці люди в місті, які звинувачують мене в тому, що я їх заразив радіацією, яку тут рознесла компанія? Знаєте, чому нас звинувачують? Я вам скажу. Бо присутність жертви змушує людей почуватися винними, а це призводить до самоненависті, що надто нестерпно. Тож винний розум повертає ненависть на жертву, щоб не ненавидіти себе.

— Але ми сюди прийшли не для того, щоб теорії провини обговорювати, — зазначив його тесть. — Ми прийшли обговорити умови мирової угоди.

— А, так, ваша угода, — сказав Барні. — Але ці проблеми тісно взаємопов’язані, бо тягар провини тепер потрібно також внести в угоду. Розумієте, через вас у мене в голові вже зародився рак, та замість того, щоб ненавидіти себе за те, що я зробив, мушу націлювати його назовні, тому тепер ненавиджу всіх вас.

Прошуміло гнівне жебоніння, що змусило його заговорити швидше від страху, що вони його зупинять:

— А чому це вас так шокує? Чому б це мені вас не ненавидіти? Я говорю, що лише випускаю природні нищівні почуття, а не націлюю їх на себе. Ви всі визнаєте, що людина, яка прикидається, що любить усіх і нікого не ненавидить, заперечує природні почуття, які сягають іще ненависті Каїна до Авеля.