Дэниел Киз - Доторк

— О, ні, татку, — заперечив Барні. — Будь ласка, продовжуйте. Мусите пробачити цю несерйозність. Біль і нудота іноді занадто неприємні.

— Нам краще піти, — сказав Бредлі своїй дружині. — Це була помилка — приходити сюди.

— Татку, тебе дійсно прислали сюди, щоб ти відмовив нас від суду?

Джейсон Бредлі спохмурнів, дивлячись на свою дочку.

— Я не збираюся на це відповідати. Ходімо, Лоро.

Лора Бредлі ледь не зітхнула з полегшенням. Вона накинула шовкову шаль на плечі й підняла тонкі підмальовані брови.

— Я шокована тим, як ви обоє поводитеся. Ви, молодий чоловіче, взагалі не поважаєте батьків своєї дружини. Після всього, що для вас зробив мій чоловік.

Барні спирався на стіну, розмішуючи свій напій. Йому було важко приховати задоволення від того, що йому вдалося розкрити справжню натуру старого.

— Ні, я зовсім не забув, що він дав мені цю роботу за допомогою своїх зв’язків. Але мені здається, що я вже тисячу разів за це розплатився.

Бредлі вже повернувся й виходив, проте Барні зупинив його:

— Перед тим як підете, може, розповісте нам, яка остання пропозиція компанії? Так принаймні вийде, що ваш візит не зовсім безглуздий. У нас будуть певні здогадки, на чому вони зійшлися, а ви зможете передати нашу відповідь.

— Так, татку, що вони тепер пропонують? Може, якраз стільки, щоб ми тут тихо й мирно згнили.

— Донечко, не вір…

— Скажи нам їхню пропозицію, — прошепотіла Карен, — і досить бавитися, тату .

На півдорозі до дверей — дружина стояла вже на порозі — Бредлі обернувся.

— Вони досить щедрі. Я думав про ваш достаток. Зважаючи на те, що доказів недбалості немає…

— Ясно, людей з лабораторії вони вже купили.

— …і це можуть довести незалежні експерти.

— Докази «Трейсер контрол» непереконливі. Вони ж і постачають ізотопи.

— Ви всім готові ризикнути, щоб дізнатися? Про Карен подумай.

— Геть звідси! — тремтячи скрикнула Карен. — І більше не повертайтеся. Ніколи.

— Зачекай, — сказав Барні, кладучи руку їй на плече. — Послухаймо пропозицію. Можливо, ми поспішаємо з висновками. Зрештою, можливо, він умовив їх на чесну угоду.

— Барні, я не хочу…

— Ш-ш-ш! Ну ж бо, тату.

Бредлі вагався, тоді знизав плечима.

— Рада директорів обговорила ситуацію позавчора на спеціальних зборах. Їхні юристи уважно переглянули справу, тоді відправили мене до вас із пропозицією, — слова давалися важко, — по п’ятдесят тисяч доларів.

— П’ятдесят?

— По п’ятдесят тисяч тобі й Карен.

— Ми вимагаємо півмільйона. Не дивно, що ви прийшли сюди, замість того щоб звернутися до нашого адвоката. Передайте своїм друзям у «Нешнал моторз», що радіація поки не вразила нам мізки й що нас не купити за сотню тисяч…

— Почекай, Барні. Він сказав: по п’ятдесят тисяч. Це не сто тисяч, п’ятдесят тобі й п’ятдесят мені, бо я впевнена, що пропозиція також передбачає п’ятдесят тисяч дитині.

Спочатку Барні подумав, що Карен просто намагається перевершити його гидку поведінку, але підборіддя в неї тремтіло, а в очах проступили сльози.

— Я збиралася розповісти вам у веселішій обставі. Але, враховуючи, що в нас дитина на підході й треба планувати майбутнє, ми, очевидно, не можемо прийняти цю пропозицію. Дитина може народитися хворою, розумієте. Можливо, потребуватиме опіки все життя. Хто за це платитиме, якщо ми приймемо таку пропозицію? О, ні, їм доведеться переконати присяжних. І, думаю, ви погодитеся, що наш адвокат зможе вибити із суду спочуття.

Не давши батькові сказати й слова, вона вибігла нагору сходами.

— Лишіть нас у спокої. Нам не потрібна ваша допомога. Не хочу вас узагалі ніколи більше бачити.

Карен грюкнула дверима спальні нагорі, і звук відбився луною по всьому будинку.

— Треба було нам сказати, — урвав тишу Бредлі. — Я ж не знав.

— Я також, — процідив Барні.

— Це все змінює. Мусиш їй пояснити.

— Думаю, їй уже достатньо за сьогодні всього пояснили. — Він потримав двері й спостерігав, як вони повільно йдуть доріжкою до свого авта. Припаркувалися біля узбіччя з іншого боку вулиці, замість того щоб виїхати на саму доріжку, як завжди. Ішли повільно й стомлено, Джейсон Бредлі тримав плечі не так широко, а голову — не так високо, як тоді, коли увійшов у будинок.

Коли вони пішли, Барні піднявся нагору, щоб це обговорити.

— Не сьогодні, — схлипуючи промовила Карен. — Уже й так багато наговорилися за сьогодні. Не хочу про це думати. Ходімо спати. Я просто хочу спати.