Дэниел Киз - Доторк

Тієї ночі він був п’яний, притиснув її в кутку, обійняв і змусив до поцілунку. Він обмацував її, запхав руку під сукню й розстебнув ліфчик так швидко, що Карен не встигла від нього вислизнути. Тепер, пригадуючи, що вони знайшли сліди пилу в неї на грудях, вона замислилася, чи він їх не підхопив і чи не передав своїй дружині або іншим жінкам, яких торкався, від чого їй стало гидко.

Чемберлен сказав, що планує перевірити всіх людей з трупи окремо в них удома, а тоді займеться знезараженням глядацької зали муніципального коледжу міста Елджина, до того як відбудеться наступна запланована репетиція. Досить неоковирно він спробував переконати її нічого від нього не приховувати.

— Це як таємниця між лікарем і пацієнткою, — пояснив він. — Можете не хвилюватися й розповісти, чи ви з кимсь були. Іноді люди бояться про це говорити, бо мають якісь секрети. Обіцяю вам: я та «Трейсер контрол» поважаємо вашу конфіденційність.

— На що ви натякаєте?

— Ні на що. Але ми мусимо перевірити всі контакти.

— Як у людей, у яких знайшли якусь венеричну хворобу, так? Перевірити всі контакти шльондри, щоб перевірити, скількох вона заразила?

Він здавався шокованим і засоромленим.

— Нічого такого я не мав на увазі, — сказав він. — Моя робота — запитати. Я ні на що не натякав.

— Мабуть, ні. Вибачте, що так відреагувала. Від цього всього я почуваюся винною, і мені соромно просто за те, що я когось торкнулася. Ну… є серйозна ймовірність, що один з акторів, Дейл Векслер, міг підхопити щось одного вечора від мене… Він ліз до мене за лаштунками.

Чемберлен кивнув і записав собі щось.

— Добре, як я й сказав, це лише між нами. Ваш чоловік про це нічого не дізнається.

— Та ну вас! Мені однаково, чи дізнається він. Мені приховувати нічого. Коли ви отак говорите, я ніби винна в чомусь, чого не робила. Можете хоч у недільній газеті про це написати, мені плювати.

Попри це, коли вони залишили її біля будинку, Карен відчувала, як від сорому палає обличчя.

Карен планувала розповісти йому про вагітність іще до сварки з батьками. Хоча знала, що вони повернулися з Каліфорнії ще тиждень тому, але вдала приємне здивування, коли мама подзвонила в суботу й повідомила, що вони зайдуть сьогодні ввечері. Не на вечерю, наполягала мама, просто на короткий візит. І, між іншим, їй хотілося знати, чи правдиві ті чутки про радіоактивність. Є якась імовірність?..

Жодної небезпеки, запевнила її Карен. Будинок дуже ретельно перевірили. Радіоактивного пилу більше нема.

Коли вона розповіла Барні, що приїдуть батьки, він гупнув кулаком по долоні.

— Зараза, вони надсилають нам Бредлі-мирову-угоду, щоб він нас опрацював. Вирішили дістатися до нас через твого старого.

— Він би так не вчинив.

— Та ну, серйозно? Може, я помиляюся. Може, він не кидане нас, якщо на кону стоятиме посилення позиції його фірми з «Нешнал моторз». Якщо помиляюся, прошу вибачення. Пробачу йому всіх удів і сиріт, яких він умовив на нікчемні мирові угоди, якщо вони не використають його проти нас. Домовилися?

— Ти завжди був проти моєї сім’ї.

— Неправда. Я завжди з повагою ставився до твого батька — чоловіка з корінням, якого шанує громада. Відколи розійшовся з власною сім’єю, мене не покидала божевільна надія, що він дійсно прийме мене так, як мій батько не зміг.

Карен слухала його лише одним вухом, бо на мить уявила трепет усередині й поклала руку на живіт. Ще надто рано для рухів. І все одно вона цього очікувала. Поки по ній майже не видно. І тепер, коли її симптоми опромінення — набагато слабші, ніж у Барні, — відступили, залишилося тільки тихе очікування. Нереальне. Тепле. Ніби бульбашки, що мандрують до поверхні. Вона хотіла, щоб Барні знав і тихо очікував разом з нею, але якщо розповість йому тепер і виникне сварка, він може використати це проти її батьків. Вона розповість йому тоді, коли вони підуть.

— Побачимо, як там буде, — прошепотіла Карен. — Ти не знаєш, чому він хоче прийти й про що говоритиме. Навіщо засмучуватися. Приляж і відпочинь, поки їх тут нема.

Її спокій, відмова клювати на наживку здивували Барні. Скидалося на те, що Карен має якусь приховану гарантію. Коли вона відкинулася в кріслі, Барні раптом помітив, якою здоровою вона виглядає. Обличчя знову світилося молодістю, приховуючи висип на шиї, та ще дивнішим здавалося мирне тепло в її очах.

— Що твоя мама говорила? Щось відбувається, про що я не знаю?