Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст

Здесь есть возможность читать онлайн «Сергій Залевський - Версола. Книга 1. Колоніст» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2018, Издательство: Strelbytskyy Multimedia Publishing, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Версола. Книга 1. Колоніст: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Версола. Книга 1. Колоніст»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Наш сучасник завдяки нез'ясовному явищу природи провалюється на іншу планету. Чоловік, що був майже при смерті, несподівано починає усвідомлювати, що видужує, і це його радує непомірно — а ось місце, куди він потрапив, трохи тривожить. По виду, Африка, або щось схоже, але ось місцеві тварини, особливо хижаки, якісь… неправильні, особливо, якщо постежити за їх способом полювання. Типово міський житель мегаполісу виявляється посеред велетенської савани наодинці з усім цим…. а тут ще і дивні відчуття в голові при контакті з тією самою звіриною…

Версола. Книга 1. Колоніст — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Версола. Книга 1. Колоніст», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Набрав повідомлення з назвою села і місцем, де звертати з траси, потім кинув телефон в машину, закрив усі двері і розгорнувся у бік лісу. Сьогодні дійшов швидше — дорогу запам'ятав учора добре, трохи довелося мучитися з самою вежею — цілих сходинок було дуже мало, а балки, що стирчали з напівзруйнованих стін, загрозливо скрипіли і сипалися трухою, коли він переносив на них вагу тіла. Підйом на майданчик зайняв у нього півтори години із зупинками на відновлення дихання — тут навіть трохи повезло, якщо так можна було сказати — за час підйому нападу болю не сталося.

— Щось якось важко мені далися цих декілька метрів підйому — роздумував наш герой, відновлюючи дихання на верху будови — на здоров'я ніби не скаржився, тьху… що це я, мдя.

Деякий час сидів і дивився навкруги — поляна була невелика, а згори ліс виглядав якось не так, як з рівня землі.

— Красиво, біс візьми, сидів би тут і сидів — з цими словами витягнув з кишені пістолет і узяв його в руку — боже мій, як же мені хочеться жити!!!

Зброя добре лежала в руці, метал приємно холодив шкіру і відтягував своєю вагою — як з ним поводитись, йому показав Коля — нічого складного. Зібратися з духом і вистрілити собі в голову так і не зміг — щось усередині нього протестувало проти самогубства, і побороти це щось він доки не міг — натиснути курок рішучості так і не вистачило. Час тягнувся повільно і неквапом, але зараз його хід зовсім не хвилював хлопця — молода людина намагалася перервати цей потік нападів, які зводили його з розуму своїми болями, але доки це у нього не виходило. А потім знову накотив больовий удар, і Вітя знову втратив свідомість на якийсь час, впавши на холодну підлогу майданчика цієї дивної споруди. Опритомнів вже в темряві — спочатку злякався, подумавши, що втратив зір, але покрутивши трохи головою і придивившись, зрозумів, що вже пізній вечір або ніч — в небі було похмуро, Місяця і зірок не було видно, внизу по поляні літали світляки, а ліс доносив до нього свої нічні звуки.

— Прокляття, який же я боягуз, пора закінчувати цей калейдоскоп болю — прошепотів сам собі, намагаючись відшукати руками пістолет, що випав з руки під час нападу — ну де ж ти…?

Тут його увагу притягнуло якесь стороннє світіння внизу вежі — придивився. Там, біля основи світилося щось фіолетове, причому це щось посилювалося і розширювалося. Забувши про свої болі і пістолет, хлопець зацікавлено звісив голову з майданчика, розглядаючи феномен — фіолетове світіння вже перетворилося на круг, по краях якого час від часу спалахували такі ж фіолетові іскри-вогники. Круг розширився до габаритів основи вежі і став повільно підніматися вгору — неначе на вежу хтось натягував гнучку трубу фіолетового кольору. Чоловік мимохідь помітив, що навкруги стало тихо — усе це дійство відбувалася в повній тиші — звуків лісу він не чув абсолютно.

— З такою швидкістю ця штука дістанеться до мене за пару хвилин — відсторонено подумав Віктор, заворожено спостерігаючи за феєричною картиною — схоже, що природа все вирішила за мене: не хочеш померти сам, помреш по-нашому. Так, в принципі і наплювати — головне, щоб припинилися ці тяжкі напади — я вже майже з'їхав з глузду від цих жахливих болів.

Потім аномалія дійшла до майданчика, і Віктор відчув, як його ноги втратили опору, і він з криком полетів в цю фіолетову трубу услід за вежею і своїми речами. Боляче не було, хоча було відчуття, що він тепер не один, а кожен його внутрішній орган або кінцівка живе своїм життям, самі по собі — свідомість чоловіка спостерігала процес з боку. Спочатку в цій «трубі» було темно, потім з різних сторін стали проноситися світлові спалахи — неначе він в потягу сидить вночі біля вікна, а мимо пролітають ліхтарні стовпи. Кількість і швидкість таких спалахів росла скачками, поки увесь цей імпровізований тунель не перетворився на суцільний виблискуючий промінь світла, усередині якого висів наш герой, його рюкзак, пістолет і та вишка, на якій він був до того моменту. Потім мозок не витримав і перестав сприймати навколишнє оточення і Віктор втратив свідомість. Якби хтось з ранку наступного дня заглянув випадково на ту поляну, то був би здивований змінами на ній: вежа (вірніше її уламки) пропали, а на тому місці, де вона стояла раніше, тепер був голий грунт без трави. Неначе якийсь садівник або городник-любитель акуратно перекопав і розрівняв круг діаметром в шість метрів. У всьому іншому цей маленький шматочок природи більше нічим не відрізнявся від іншого лісу. А після обіду в село приїхав Коля — його підвіз сюди один зі знайомих на позашляховику, оскільки водій приблизно уявляв собі, по якій дорозі доведеться їхати. Будинок знайшовся швидко, машину теж відкрили без питань — друга пара ключів виявилася в описаній Віктором червоній оксамитовій коробочці. І тепер у Миколи були дві машини.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Версола. Книга 1. Колоніст»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Версола. Книга 1. Колоніст» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Версола. Книга 1. Колоніст»

Обсуждение, отзывы о книге «Версола. Книга 1. Колоніст» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x