Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке)

- Що з ним сталося? - мiркував уголос Лаконтр. - Студентом був такий запальний, романтичний... Коли б йому тодi сказали, що в центрi землi можна знайти етруський саркофаг - почав би копати, не вагаючись!

- Мiж людьми стiни, перегородки... - сумовито сказав Туо. - Недовiр'я i страх. А сокира вже лежить нагострена...

21

На вечорi Фiлiї Робер Лаконтр, наливаючи з напiвпорожньої пляшки шкалик рому, сказав до Туо:

- Знаєте, ви менi нагадуєте плавця, який гребе проти сильної течiї... Я вип'ю оцю чарочку за ваш успiх. Вперед, проти водоспадiв i течiй!

Туо кивнув головою i усмiхнувся. Вживання мiцних напоїв було для нього незрозумiлим явищем, якимось нонсенсом. I це ж вiн ще думав, що Лаконтр потрошку смокче ту саму пляшку. Не знав, та й усi iншi не здогадувались, що хитрий Робер кожного разу тихцем доливає її.

- А менi уявляється пiщана гора, - обiзвалась Анiта, - величезна така, i пiсок дрiбненький-дрiбненький. Хочеш зiйти на неї, але вхопитися нi за що, ноги грузнуть, пiсок осипається, тече i зносить назад...

- I все-таки не дамося, щоб той пiсок засипав нас! - Мартинi великi очi сяйнули заповзятливим блиском. - Вище голови, в мене з'явилась ще одна iдея!

Всi з цiкавiстю подивилися на неї: на її усмiхнене обличчя, на бiлi руки, що гладили смугастого тигрика.

- Ну, ну, кажи, дитино, - кивнув Лаконтр, вiдсуваючи порожнього шкалика.

- Я пригадала отого iсторика, що написав книжку про Атлантиду... як же його...

- Леон Мендоса, дитинко!

- Так, так, саме Леон Мендоса. Вiн чи не все зiбрав про Атлантиду, починаючи з Платонових дiалогiв. Iдеться вже про атлантидологiю. Часто пише про це в журналах, газетах. Видно з усього: людина енергiйна i цiлеспрямована. Може, вiн пiдтримає?

...Леон Мендоса прийняв раннiх вiдвiдувачiв у бiблiотецi. Книжковi шафи, вмонтованi в стiни, поглядали корiнцями товщик i тонших книг, на тлi широкого вiкна з тонкими рамами вдалинi вимальовувався силует собору. Сам атлантолог був уже чоловiк лiтнiй, проте швидкий у рухах; коли говорив увесь час жестикулював, неначе виконував комплекс вправ. Обличчя з орлиним носом помережано зморшками.

- Це я подала думку нашому шановному гостевi познайомитися з вами, сказала Марта, опускаючись на стiлець. - Вашi дослiдження всього, що стосується Атлаитиди, оригiнальнi припущення i гiпотези... дуже зацiкавили нас.

- Це люб'язно з вашого боку. - Iсторик схитнув головою i широко розвiв руки.

- А наш гiсть доктор Туо має деякi вiдомостi про Атлантиду...

- Справдi? - Господар подивився на Туо з такою зацiкавленою настороженiстю, як дивиться мисливець на дичину, зморшки його обличчя штрихами побiгли вiд очей. - Вам удалось виявити щось досi невiдоме?

- Так, - вiдповiв Туо, - я маю вiрогiднi, певнi вiдомостi про Атлантиду.

- Я вас слухаю. - Мендоса потер долонi.

- П'ятдесят тисяч рокiв тому на Землi були двi головнi держави: Центрум (теперiшня Сахара), якому належали всi континенти, окрiм Америки, i Атлантида - теперiшня Пiвнiчна Америка...

- Ви вважаєте? - Мендоса хитнув головою праворуч, а потiм лiворуч.

- Так було, - сказав Туо. Вiйна мiж Атлантидою i Центрумом призвела до знищення цивiлiзацiї, вiдкинула людство на десятки тисяч рокiв назад. У нас, на Фiлiї, є знiмки i Центрума, i мiст Атлантиди...

- Пробачте, на якiй це Фiлiї? - Мендоса хитнув головою вперед.

- Це моя рiдна планета в сузiр'ї Лiри.

- Ах, он воно що! - змахнув руками господар. - А я собi думаю: де я про вас чув? Тепер пригадую - була телевiзiйна передача... Правду кажучи, я думав, що вони вас вигадали.

- Як бачите, я реально iсную. I можна довести, що й Атлантида реально iснувала, якщо б органiзувати розкопки в Сахарi...

Видно було, що Леон Мендоса втратив iнтерес до свого спiврозмовника, як тiльки почув, хто вiн такий. Перестав вимахувати руками i тепер скидався на вiтряка, який стоїть без вiтру. Тiльки очима поводив то на Туо, то на Марту, то на вiкно, його анiскiлечки не зацiкавив так званий Археоскрипт розповiдь про здобутки трагiчно загиблої цивiлiзацiї. Стиснув м'якi губи i мовчки ждав, поки Туо закiнчить.

Звичайно, Туо вiдчув змiну настрою вченого вiдразу, та все-таки вважав за потрiбне, хоч i стисло, але викласти незнанi на Землi iсторичнi факти.

- Вас дивує те, що я сказав? - спитав наостанку.

Мендоса заворушився, знизав плечима:

- Один мiй знайомий твердить, що вiн написав Бiблiю, i це мене зовсiм не дивує. Чого ж би я мав дивуватися з того, що сказали ви?

- А iнший, може, твердить, що винайшов вiчного двигуна?

- Є й такий, - розвiв руками Мендоса.

- Ну, що ж, - пiдвiвся Туо, - в кожного свої знайомства...