Василий Бережной - Археоскрипт (на украинском языке)

- Ну що ж у вас цiкавого, юначе? - Господар поклав руки на столика i зчепив пальцi.

Туо не знав, з чого починати, i поглянув на Лаконтра, наче шукаючи поради.

- Я не фахiвець, - обiзвався Лаконтр, повернувши голову до археолога, але те, що пропонує мiй друг... надзвичайно цiкаве.

- Що ж саме?

Туо поглянув у вiкно - праворуч збiгали дахи з червоної черепицi, лiворуч далину замикав пологий спуск гори, втиканий соснами.

- Я хотiв би органiзувати розкопки в Сахарi, - сказав i перевiв погляд на господаря. - 3 вашим авторитетом i... вашими зв'язками це, очевидно, можна б було зробити.

- Сахара дуже велика, - без усмiшки промовив археолог. - Що саме ви маєте на увазi?

- Я гадаю, по всiй Сахарi, на кожному кроцi, можна знайти залишки високої культури. Але краще почати десь iз центру...

Археолог пiдвiвся, узяв згорнуту грубкою мапу i розстелив її на столику. Мапа була велика, її краї звисали майже до пiдлоги. Неначе з високостi, Туо побачив перед собою величезну пустелю. Мапа всiяна позначками, на нiй нанесено i пунктир караванних шляхiв, i зеленi цятки оаз, i рудi кряжi.

- Iдеться не про ту високу культуру, яку ви, археологи, маєте на увазi, коли говорите про бронзовий чи залiзний вiк, - продовжував Туо. - Культура, похована в Сахарi, - набагато вища за сучасну цивiлiзацiю...

Археолог кинув запитливий погляд, але нiчого не сказав.

- Якщо ця гiпотеза... - почав Лаконтр, але Туо не дав йому докiнчити.

- Зрозумiйте, що це не гiпотеза, а цiлком достовiрнi вiдомостi! пiднiс вiн голос. - Сахара - це майданчик, на якому було зведено Центрум мiсто-суспiльство, мiсто-державу...

- Нiчогенький майданчик, - усмiхнувся археолог, - три мiльйони квадратних миль.

- Так i мiсто ж було нiчогеньке - сягало до стратосфери, i жило в ньому кiлька мiльярдiв людей. Важко припустити, що навiть пiсля вибухiв кваркових бомб там нiчого не залишилось. Але припустiмо, що так i сталося температура, не менша, нiж та, що виникає в надрах зiрок, за кiлька секунд розплавила, злизала, випарувала грандiозну споруду, але ж кратера нема? Отже, те, що в глибинi кори - залишилося. Бункер "Археоскрипт" безперечно вцiлiв...

- Пробачте... - пiдвiвся археолог. - Може, ви поясните... Я вперше чую про мiсто... як ви сказали?

- Центрум.

- Троя, Бiблос, Вавiлон, Сiдон, Баальбек - цi назви менi щось говорять. - А Центрум... Даруйте, нi в яких джерелах...

- Джерела є, навiть зображення i плани.

- Може, ви маєте на увазi легендарну Вавiлонську вежу? Чимало художникiв малювали її, звичайно, з уяви...

- Я бачив репродукцiї, - вже тихiше заговорив Туо, - Вавiлонська вежа то дитяча забавка супроти Центрума... Хоча, як подумати, може, це - пам'ять про Центрум? Вiдгомiн велетенської споруди, про яку наступнi поколiння пам'ятали, як про давнiй сон... Це iмовiрно. Бо на якому ж грунтi з'явилась легенда про Вавiлонську вежу, що сягала до неба? Тiльки темнi люди, не знаючи справжньої причини, акт руйнування приписали боговi...

Туо розповiв археологовi про свою планету Фiлiю, про знiмки Центрума, якi ще й досi зберiгаються в тамтешньому музеї. I особливо детально - про Археоскрипт - своєрiдний лист потомним поколiнням людей...

Археолог слухав якось напружено, нервово. По всьому видно було, що вiн не вiрить жодному слову Туо, але вдає, що це його цiкавить.

Коли Туо замовк, господар побарабанив пальцями по мапi.

- Центрум... Центрум... А що ж, це цiкаво... - зиркнув на Лаконтра i не договорив.

- ...цiкава вигадка? - докiнчив за нього Туо, i археолог аж стрепенувся, бо це була його думка! Саме так вiн i подумав: вигадка... Говорiть, будь ласка, те, що думаєте, - продовжував Туо, - я не ображусь.

- Нi, чого ж... - зам'явся археолог, - все це дуже цiкаво, звичайно, i коли б у мене зараз не було iнших важливих планiв...

Туо встав - стрункий, красивий, як лотос.

- Не вiрите, ви менi не вiрите й на макове зерно. А те, що Центрум iснував та ще й довгi тисячолiття, так само достовiрно, як i те, що у вас у кишенi запрошення на симпозiум африканiстiв - думка про нього муляла вам останнi хвилини.

Археолог почервонiв, хотiв щось сказати, але тiльки миркнув. Справдi в кишенi в нього було запрошення, справдi - вiн про це подумав. Кого це привiв Робер? Як у нього очi блищать! Їй-богу, це божевiльний юнак...

- Незвикле, неймовiрне може здатися божевiллям або якоюсь мiстикою, сказав Туо, i археолог вiдчув, що в нього починає болiти голова.- Але все-таки... Центрум був.

- Ви - як Галiлей, - спробував пожартувати археолог. - "А все-таки вона крутиться!" Робер, прошу вiтати Луїзу, - поспiшив попрощатися господар. - I Марту.

Лаконтр подякував, i вiн i Туо потиснули археологовi спiтнiлу руку i вийшли.