Василий Бережной - Формула Космосу (на украинском языке)

Та й продавцi не дуже поспiшають... Отож Кирило Федотович знiчев'я почав собi прикидати, скiльки-то часу прогайновується в чергах, години складалися в днi, тижнi, мiсяцi, коли гульк - блондинка вже бере. Позирнув на годинника - минуло всього якихось сорок сiм хвилин, а глянувши на гарний профiль жiнки, на її пещенi пальцi, що сяйнули дiамантом, коли вона брала загорнутого в коричневий папiр оселедця, чомусь подумав, що їй сорок сiм рокiв. Сорок сiм хвилин - сорок сiм рокiв... Дивно... Поки йому зважили, дама вiдiйшла вбiк, до столика, щоб загорнути покупку. I раптом Кирило Федотович побачив, що, виймаючи iз сумки папiр, вона впустила на пiдлогу кiлька аркушiв. Кинувся пiдiймати - де й спритнiсть взялася у старого емерита! Одна старша жiнка, побачивши, як вiн нагинався, вiдставляючи при цьому ногу, iронiчно похитала головою, мовляв, джентльмен знайшовся! Iншi насмiшкувато перезирнулися, розступаючись, щоб дати мiсце галантному пенсiонеровi. А Кирило Федотович пiдняв тi аркушi i раптом застиг, помiтивши, що вони всуцiль списанi формулами. Його вчене око вiдразу побачило рiдну стихiю: тензори, вiд'ємнi ймовiрностi, скаляри...

- Я перепрошую, - звернувся до блондинки, яка вже закривала сумку, тут... формули.

Жiнка посмiхнулась - може, за звичкою, а може, з його кумедної постатi: незнайомий сивоголовий чоловiк стояв перед нею з простягнутою вперед рукою, в якiй тремтiли два аркушi, в очах у нього свiтився не то острах, не то подив.

- Так, я знаю. - Вона рушила до виходу, Кирило Федотович слiдом. - Це чернетки мого покiйного чоловiка...

- Чернетки! - вигукнув Кирило Федотович так, неначе на тротуарi не було натовпу, а тiльки вони вдвох. - А вiн... чим займався, якщо не секрет?

Кирило Федотович то пiдносив аркушi до очей, то розмахував ними - аж лопотiли на вiтрi.

- Вiн був математиком, - сказала жiнка, не повертаючи голови i дивлячись перед собою. - А потiм захопився фiзикою та космо... космо...

- Космогонiєю? - пiдказав Кирило Федотович, i серце його тенькнуло, вийшовши з-пiд контролю електронного водiя ритму, на щастя, ненадовго, всього на кiлька ударiв.

- Ага, здається, так. Оце ж i пiдiрвало йому здоров'я, бувало, цiлi ночi просиджував над тими дурними формулами... Нi в театр, нi в кiно. Та навiть футбол не дивився! А на iменини? Кiлька рокiв нi до кого й ногою! Вiдлюдником став, уявляєте?

Кирило Федотович уявляв. О, як вiн добре вiдчував цього фанатика науки, який, мабуть, сподiвався упiймати Всесвiт густою сiткою формул! Хiба вiн сам, Кирило Федотович, не вiддав тьму ночей пошукам всезагального зв'язку свiтобудови?

А жiнка, вiдкопилюючи губу, тим часом розказувала, як її чоловiк занедбав сiм'ю - що їй не придiляв уваги, то це ще пiвбiди, але навiть про доньку не потурбувався, коли вступала до iнституту, ну й не пройшла... В голосi її звучала затаєна образа.

- Скажiть, а цей рукопис... - нетерпляче перебив її Кирило Федотович, зберiгся?

- Ну... не весь. Я трохи зужила... Газет не передплачую, а воно ж то на се, то на те...

- Я вас дуже прошу... Хотiв би познайомитись...

Дама простягла руку i, мило усмiхнувшись, вiдрекомендувалась:

- Вiолетта Михайлiвна.

- Та нi, я... Нетреба, - розгубився Кирило Федотович. - Хотiв би з рукописом познайомитись...

Зауваживши простягнену руку, яка вже опускалася, вчений упiймав її, торкнувся вусами пещених пальцiв, i нiздрi йому заповнив запах духiв та оселедця.

- Ну, то не треба, - вiдсмикнула руку Вiолетта Михайлiвна.

- Не гнiвайтесь, Вiолетто Михайлiвно, це моє прiзвище - Нетреба. Кирило Федотович Нетреба.

- А-а... - здивувалась жiнка. Потiм обличчя її посвiтлiшало. - I треба ж - Нетреба...

- А ваше?

- Мiй покiйний чоловiк - Чаєцький.

- Чаєцький? Чув. Деякi працi читав. Не знав тiльки, що вiн... уже не живе.

- Його вбили оцi формули. - Вiолетта Михайлiвна кивнула па листки, якi тримав у руцi Кирило Федотович. - Глядiть, щоб i вас...

Кирило Федотович вибачливо усмiхнувся.

- Це, мабуть, серйозна, дуже серйозна праця, Вiолетто Михайлiвно, i якщо ви дозволите... Не подумайте, що я посмiв би привласнити авторство... Якщо вдасться пiдготувати публiкацiю, то тiльки пiд його iменем.

- Ну що ж, будь ласка. Ви, мабуть, такий самий фанатик... - Вiолетта Михайлiвна розкрила сумку, вийняла тi два аркушi, якими обгорнула оселедцi, i вiддала їх старому вченому. - А решту... Запишiть телефон, домовимось.

Вечорiло, густi каштани струмували на Хрещатик сутiнки, проте лiхтарi ще не свiтились. Кирило Федотович повертався додому в станi тiєї душевної рiвноваги, коли радiснi сподiвання хоч трiшечки та переважають. Серце билося в оптимальному режимi, може, навiть без участi свого електронного помiчника.

Читать дальше