Василий Бережной: Homo Novus (на украинском языке)

Ошелешений Фiл сiв на постiль i деякий час мовчки дивився на дружину. Вона спокiйно продовжувала перебирати одежу, певне, щось шукаючи.

- Слухай, ти стала якоюсь... бездушною, безсердечною... - нарештi спромiгся Фiл. - Я тебе не впiзнаю. Так знаєш, до чого можна скотитися? Схаменися, Аркадiє!

Пересмикнула плечима, наче їй припiк золотий ланцюжок.

- Безсердечна? Якщо це медичний термiн, то називай мене - Акордiєю. Непогано звучить: Акордiя! Так i в новому паспортi запишемо. А що? Аркадiя перетворилась на Акордiю.

- Слухай, ми ж люди...

Та нiчого слухати вона вже не хотiла.

У Корчувате їхав сам, у неї, бач, свої клопоти... Мати недужа, а вона шафою зайнялася, одежу впорядковує...

Гiрка саркастична посмiшка скривила Фiловi губи. Оце так виростив собi жiночку! Акордiя... Справдi, Акордiя - людина без серця i душi. Як же виникло, як склалося її "я"? Де ж вiн допустився помилки у цiй шаховiй грi з Природою?

Вiри Харитонiвни не застав - забрала "швидка допомога". Бабуся, всупереч сподiванням, не турбувала його просьбами, а тiльки зiтхала та хрестилася, ворушачи при тому губами. Про Аркадiю не згадала й словом i взагалi була досить стримана. Вiд її маленької згорбленої постатi вiяло спокоєм, якимось умиротворенням, неначе вона щось знала таке, про що вiн, учений, i не здогадувався.

"От стихiйно-фiлософське ставлення до життя,- думав Фiл, вирулюючи на темний шлях.- Ось у кого треба вчитися витримки в умовах сьогочасних стресiв..."

У їхнiй квартирi вже не свiтилось. Тихенько роздягтись i роззувшись, пройшов навшпиньках до кабiнету, - не хотiлось наражатись на гостру розмову з дружиною. Завтра порозумiються, вiдвiдають матiр у лiкарнi...

Прокинувся чомусь ранiше, нiж завжди, у вiкнi ще тiльки сiрiло. Повернувся на лiвий бiк, сподiваючись Ще поспати, але сон як вiтром здуло. Вiдчув холод i порожнечу в квартирi. Стривожений лихим передчуттям, пiдвiвся з канапи i, пройшовши до спальнi, обережно прочинив дверi. Постелi на лiжку не було, Аркадiї теж. Не ночувала вдома?

Розумiв, що це безглуздо, але обшукав усю квартиру, навiть у шафу заглянув. Не було пальта, спортивного костюма i зеленого чемодана. Того самого, якого брала на вакацiї тiєї трагiчної зими... Отже, поїхала, втекла туди, на тi самi снiговi стежки... Хоч клялася, що нiколи на лижi не стане... А от не стрималась... Ну й нехай...

"Що це зi мною? - подумав як про когось стороннього. - Хiба можна так?.. Ще не все втрачено. Авжеж не все! I не треба пiддаватися всiляким передчуттям. Ну, справдi, що це за iнформацiя така - побоювання, страхи? Нервовий стан, фобiї..."

Але на душi скреблися кiшки, не знаходив собi мiсця нi в Iнститутi, нi вдома.

Нарештi, нiби грiм прогримiв, - джиркнув сигнал вiдеофону. Тремтячою пучкою натиснув кнопку. Екран освiтився, на срiбному тлi з'явилось обличчя Аркадiї.

- Слухай, Homo laboratoricus, покинь усе i приїжджай до Ворохти, зазвучав її енергiйний голос. - Я взяла номер на двох, тут так гарно: сосни, снiг, сонце!

"Якщо вже хтось i лабораторний, то це ти сама, - незлобиво подумав Фiл. - Виросла в лабораторiї... Homo novus..."

- Приїду, але пообiцяй...

- Що ти там вигадуєш? I чому в тебе зляканi очi?

- Пообiцяй, що не станеш на лижi, доки я...

- А чого ж мене сюди принесло, як не кататися?

- Потерпи трiшки, ну, потерпи, - благав Фiл. - Я чомусь... Молю тебе, Аркадiє!..

- Чи ти забув - я ж Акордiя! Тож не мели дурниць. Чекаю!

Обличчя її на екранчику враз потьмянiло, якусь коротку мить на Фiла давилися темнi западини очей, та й вони швидко зникли.

Женучи електромобiля надземною трасою Київ - Карпати, Фiл пробував зв'язатися з Аркадiєю, але її вiдеофон мовчав. Чи просто вимкнула, чи, може... щось уже сталося? Холодок тривоги заповзав у душу, i його не могло заглушити натужне дзижчання мотора.