Василий Бережной: Iстина поруч (на украинском языке)

На екранi iндикатора кругового спостереження - сiра, незрушна пелена. Слiпий полiт продовжувався i, як здавалося Петровi, продовжувався безконечно довго. Вiн потер долонею чоло, з тривогою подумав, що зникло вiдчуття часу. I в одну мить уявив те, що зараз вiдбувається, наче подивився на все це збоку. Там, у широкому зоряному космосi високо-високо понад хмарами Венери поблискує iлюмiнаторами "Астероїд". У густому клубочiннi хмар падає, вже захоплений тяжiнням планети, невеличкий ракетоплан, а в його кабiнi сидить молодий пiлот у скафандрi i не знає, де низ, а де верх... Не знає? Петро раптом вiдчув напрямок падiння, повернув голову i, побачивши в який бiк зникає клоччя хмар, переконався - здогад його правильний. Ракетоплан падає прямовисно, треба вийти з цього смертельного пiке! Негайно, якнайшвидше!

В ту ж мить заревiв двигун, Петро з усiєї сили налiг на стерно. Страшна вага притиснула його до сидiння, кров зашумiла у вухах, в очах потемнiло, але вiн все-таки побачив поверхню планети - вона мчала до нього темною стiною. Ще зусилля, ще! Стiна планети схитнулася, вiдхилилась, але не зовсiм, не зовсiм... Ех!

В останню мить - перед ударом - Яворович встиг вимкнути двигуна. Ламаючи чорнi дерева, срiблястий "Метеор" врiзався лiвим крилом у податливу поверхню планети, а праве знялося вгору - як нiмий зойк. Чорнi дерева схитнулися над бiлою птицею та й заклякли. Чужа, iнопланетна тиша вкрила гостя з далекої Землi.

У СИНЬОМУ ЛIСI

Удар був досить сильний - Петро втратив свiдомiсть. Тiло його, мiцно припасоване до сидiння, безвiльно звисло на лiвий бiк. Хто зна, скiльки вiн отак лежав, та коли опритомнiв - жахнувся: невже вiн втратив зiр, що нiчого не видно? Широко розплющував i заплющував очi, клiпав повiками, а густа темрява - без жодного проблиску! - не розходилась. Навпомацки вiдсунув шторку шолома i обережно доторкнувся пальцями до очей. Болю нема, проте нiчогiсiнько не видно. Що за знак? Лiве плече, груди i ноги нили вiд болю, але ж голова... Шолом цiлий...

Петро натиснув на важельок правого пiдлокiтника, i сидiння трохи вiдсунулося, можна простягнути ноги. Тупий, ниючий бiль не стишувався, особливо у лiвому колiнi Поворушив ногою - нiчого, наче все гаразд. Обмацуючи ЇЇ, наткнувся на щось тверде в наколiннiй кишенi. А... та це ж лiхтар - подарунок Iнституту ядерної фiзики. Вийняв i швидко натиснув кнопку. Яскраве свiтло прорiзало темряву - отже, вiн бачить! бачить!

Виходить, що це така чорна венерiйська нiч. Пригадав, що перед аварiєю бачив якiсь чорнi дерева та й саму, власне, поверхню. Швидко, значить, стемнiло... Чи, може, вiн так довго лежав без свiдомостi?

Посвiтив угору - над срiблястим крилом його апарата вирiзьблялися гiлки дерев, наче антени. Зауважив, що гiлля вiдходить вiд стовбурiв пiд прямим кутом i має майже таку саму товщину, як i стовбур. Листя не видно. Гiлки, як i стовбури, нагадують труби, гладенькi, без жодного сучка, i - головне однакової товщини вiд початку й до кiнця. Коли б дерев було не так багато, Петро мiг би подумати, що то справдi антени. Вони й поблискували пiд промiнням лiхтаря, наче воронений метал.

Петро вибрався iз сидiння. Насамперед вiн налагодить рацiю: треба ж негайно встановити зв'язок з "Астероїдом"!

Дивна рiч: критичне становище, в яке вiн потрапив, нiби й не турбувало. Вiн його просто не усвiдомлював. Хотiв якомога скорiше передати iнформацiю, розповiсти про те, що побачив - про оцей чудернацький лiс, про темiнь венерiйської ночi. Головним у цiй ситуацiї було те, що вiн, посланець земного людства, опинився на поверхнi iншої планети. А те, що його лiтак врiзався у цю поверхню i, можливо, зламав крило, що з такого положення неможливо стартувати,- все це зараз його зовсiм не турбувало. Воно згодом заповзе в душу холодком, наповнить розпачем серце. Але це буде згодом, а зараз Петро, розбираючи рацiю, час вiд часу поглядає на чорноту за ковпаком кабiни i думає про цю несамовиту планету, яка зустрiла його блискавицями i океаном темряви.

На Землi теж бувають темнi ночi, особливо восени. Вiн ходив до школи в райцентр за чотири кiлометри на другу змiну i повертався додому поночi. Але хiба то було таке "поночi", як зараз? Навiть коли над головою не сяяли зорi, то й тодi все-таки тьмянiла, угадувалась стежка, бовванiли дерева, будiвлi... А тут не видно нiчогiсiнько!

Вглядався до болю в очах - а може, десь хоч трiшки зблисне: чи вогонь, викликаний розумною iстотою, чи очi якого-небудь звiра! Не видно нiчого. Заплющував очi, мiцно притискував повiки, i тодi з'являлась якась невиразна рожевiсть.

Лiхтар, наче розпеченою трубою, пробивав у Темрявi глибокий отвiр. I куди його не спрямовував Петро - скрiзь стояв мовчазний трубчастий лiс. I нiякої трави чи кущикiв унизу - щiткою стирчать маленькi трубочки. Звичайно, Петро мiг би оце вибратись назовнi i полоснути по цих деревах променем мазера-досить лише натиснути другого вмикача на ручцi лiхтаря, як поруч iз оцим бiлим снопом зажеврiє тонка цiвка великої енергiї. Промiнчик мазера здатний вмить скосити увесь навколишнiй лiс, а якщо тут є кисень, то незабаром вiд цих дерев залишився б тiльки попiлець... Але навiщо це робити? Петро добре знає, що скористається мазером лише для самозахисту, та й то в крайньому випадку.